ТРЕТІ ВИПРОБУВАННЯ

Різдвяний ярмарок шумів, жваві натовпи стікалися до різнокольорових наметів, де продавали пряники, гарячий шоколад і блискучі іграшки. Повітря було просякнуте запахом кориці та смажених горіхів, а звуки різдвяних колядок наповнювали простір теплом. Дженна не любила такі вечори — ярмарок завжди нагадував їй про дитячі свята.

Вона якраз розглядала дерев'яні прикраси, коли до неї долинув тонкий, відчайдушний плач. Обернувшись, Дженна побачила маленького хлопчика, що стоїть неподалік. Він притискав до себе плюшевого ведмедика і розгублено крутив головою, його обличчя було мокрим від сліз.

Не роздумуючи, Дженна підійшла до нього.

— Привіт, малюку, ти загубився? — обережно спитала вона, присівши на рівень його очей.

Хлопчик кивнув, схлипуючи.

— Я не можу знайти маму, — промимрив він крізь сльози.

— Як тебе звуть? - м'яко запитала Дженна, намагаючись не налякати його ще більше.

— Максе, — відповів він, чіпляючись за свого ведмедика.

Дженна посміхнулася, щоб хоч трохи заспокоїти дитину.

- Добре, Максе. Я допоможу тобі знайти маму, гаразд? Але спочатку давай сядемо десь, щоб ти не змерз.

Вона відвела його до найближчої крамнички, де дістала зі своєї сумки шарф і загорнула хлопцеві шию.

- Ти знаєш номер телефону мами? — спитала вона.

Макс заперечливо похитав головою, знову готовий заплакати.

- А як вона виглядає? Що на ній надіто?

— Червона шапка та синя куртка... — почав Макс, намагаючись згадати. — Вона сказала не йти далеко, але я...

Сльози знову навернулися на очі. Дженна відчула, як стискається її серце. Вона обережно обійняла його, щоб він не почував себе таким самотнім.

- Все буде добре, Максе. Ми знайдемо її, обіцяю.

Дженна взяла Макса за руку і почала повільно просуватися через юрбу, постійно оглядаючись. Вона уважно шукала жінку в червоній шапці, але довкола були десятки людей.

Дорогою вона зупинила одного з організаторів ярмарку.

— Цей хлопчик утратив свою маму. Ви можете оголосити це гучномовцем?

Організатор кивнув і незабаром через динаміки пролунав голос:

- Увага! Маленький хлопчик на ім'я Макс шукає свою маму. Ви можете знайти його біля центральної сцени.

Але Дженна знала: у хаосі ярмарку це навіть могло не спрацювати.

- Бачиш маму? — спитала вона.

Хлопчик злякано мотав головою.

Дженна, тримаючи Макса за руку, пробиралася через густий натовп різдвяного ярмарку. Її думки кружляли, залишаючи неприємний осад. Вона неодноразово зарікалася не втручатися у чужі справи — це завжди оберталося проблемами. Але зараз перед нею стояв зляканий хлопчик, і вона не могла просто втекти.

— Чому це трапляється саме зі мною? — майнула в неї думка, але вона одразу ж відмахнулася від неї.

Макс міцно тримався за її руку, і його маленькі схлипи повертали Дженну до реальності. Вона відчула знайоме роздратування: вона могла б насолоджуватися теплим вечором, натомість вона блукає ярмарком, намагаючись допомогти зовсім незнайомій дитині.

Але в глибині душі вона знала, що вчинити інакше було б неправильно.

Дженна зупинилася біля одного з наметів з гарячим шоколадом і опустилася навпочіпки перед Максом.

— Слухай, Максе, нам треба залишатися разом, добре? Не відпускай мою руку. Ми знайдемо твою маму.

Хлопчик кивнув, його губи трохи тремтіли, але він більше не плакав. Дженна відчула укол вини. Вона бачила в ньому не тільки втрачену дитину, а й себе. Тієї дівчинки, якій колись самій відчайдушно потрібна була допомога.

— Максе, дивись уважно. Можливо, вона шукає нас, — сказала вона, підбадьорюючи хлопчика.

— Добре, — прошепотів він, притискаючи до грудей свого плюшевого ведмедика.

Ідучи через галасливий натовп, Дженна раптом відчула, як у ньому закипають емоції. Вона злилася за те, що знову дозволила чужим проблемам стати її проблемами. Вона згадувала, як у минулому її доброта оберталася проти неї, як користувалися її довірою.

— Може, я просто надто м'яка, — подумала вона.

Але коли вона глянула на Макса, її роздратування змінилося чимось іншим. Його очі, сповнені надії, нагадували їй, що цей момент не про неї. Це про нього маленького хлопчика, який просто хоче знайти свою маму.

— Гаразд, — тихо сказала сама собі. - Я зроблю це.

Хвилини здавалися годинами, але нарешті з юрби з'явилася жінка в червоній шапці. Вона виглядала стривоженою, її очі метушилися, поки вона не помітила Макса.

- Макс! - Закричала жінка, побачивши їх.

Хлопчик миттю вирвався з рук Дженни і побіг до матері. Жінка впала навколішки, обіймаючи сина так міцно, ніби боялася знову втратити його.

— Ох, малюку, ти мене так налякав! — прошепотіла вона, витираючи сльози.

Дженна залишилася стояти осторонь, спостерігаючи за цим зворушливим моментом. Вона бачила непідробне щастя в їхньому возз'єднанні, і її серце наповнилося теплом.

Жінка підвелася, підійшла до Дженні і взяла її за руку.

— Дякую вам, — сказала вона, голос все ще тремтів. — Я на мить відволіклася, і він зник. Не знаю, щоб я робила без вас.

- Все гаразд, - відповіла Дженна, посміхаючись. - Головне, що він знайшовся.

Жінка подивилася на Дженну з вдячністю:

— Ви просто янгол. Дякую, що не залишили його одного.

Дженна лише кивнула, відчуваючи, як її роздратування та сумніви повільно розчиняються. Вона знала, що вчинила правильно.

Коли Макс знову посміхнувся, обіймаючи свого ведмедика, Дженна відчула теплу хвилю радості. Цей випадок нагадав їй, що різдвяний дух — це не лише яскраві вогні та подарунки, а й щире бажання допомогти одне одному.

Коли мати та син пішли, Дженна залишилася на місці, дивлячись на ярмаркові вогні. Вона раптом усвідомила, що, незважаючи на свій страх втручатися в чуже життя, вона допомогла повернути комусь найважливіше. І це почуття було по-справжньому чарівним.

***

Дженна повернулася додому пізно ввечері, втомлена, але напрочуд спокійна. Вона все ще обмірковувала минулий день: допомога Меггі, хлопчику Максу і навіть її внутрішню боротьбу, коли наважилася втрутитися в чужі проблеми. Це було важко, але разом із втомою прийшло й почуття задоволення.