5

Нічна тиша полонила усе навкруги. Навіть сови мовчали, тільки блимали своїми великими очима, боячись потривожити магію лісу. Лише одиноке виття молодого вовка на повний місяць розривало тишу.
Виття, що сповнене болем та сумом, призначалось тільки одній людині — другу, якого вовк так бажав знову зустріти.

"Панааасе, друже, я чекаю на тебе! Перший повний місяць засвітив у небі. Пройшло уже  двадцять днів від мого перевтілення. Я зустрів сім'ю, але мені все ще важко призвичаїтись. Я не можу їсти сире м'ясо, а тим паче полювати. Їм ягоди, траву та мох. Навряд чи довго протягну. Повертайся скоріше, повертайся живий"

***

"Друууже, де ти? Круглий місяць з'явився втретє, лік дням я вже втратив. Моє тіло висохло, а сили покидають мене. Голод морить моє нове тіло. Батьки вмовляють скуштувати м'ясо тварин. Вони давно навчились так харчуватись, але я не можу. Мене вивертає тільки від думки про це. Було б краще забути про людське почуття та віддатись тваринним інстинктам. Проте, я не хочу та й не зможу. Цим і страшне прокляття: бути людиною у вовчій шкурі. Я більше не витримаю. Пробач, друже. Пробач, що не дочекаюсь..."

Знесилене тіло впало на траву. Очі закрились, дихання сповільнювалось. Лише тонкий слух вловив тихі кроки вовчиці.

— Поїж, синку, — Ольга підштовхнула до морди вовкулаки кусок свіжого м'яса. — Ти зобов’язаний це зробити. Ти повинен жити! Якщо не заради себе, то заради Панаса. Він віддав роки життя, щоб оберігати тебе, і зараз ризикує життям, щоб врятувати від прокляття. Не допусти, щоб його справа була марною.

***

Нічне світило згори дивилось на стару хижку та вовка, що ласував свіжоспійманою здобиччю. Трава пожухла, листя з дерев пооблітало, а холодний осінній вітер розвівав чорну блискучу шерсть вовкулаки. Ясними червоними очима він дивився в далечінь. Це вшосте Юра зустрічає повний місяць у подобі вовка. Він давно перестав плакати, проте не перестав вірити та чекати. Він не міг дозволити собі втратити надію. Вовк відчував, що саме його надія та віра стануть невидимою ниточкою, що проведе Панаса додому.

Вовкулака підвівся та почав принюхуватись. Його гострий нюх вхопив людський запах раніше, ніж він побачив, як з гущавини лісу вийшов старий сивий чоловік. Він, шкутильгаючи, йшов прямо до тварини. Хоча ззовні старець здавався незнайомим, але запах та відчуття не підводили молодого вовка.

— Панасе! — завив Юрій та побіг до друга. Кристалики не кружляли навколо старого — це істинна подоба знахаря.

Вовк торкнувся мокрою мордою рук старця та жалібно заскавчав.

— Друже, — прошепотів Панас, стримуючи сльози. — Я повернувся. Я знайшов. Я знаю, як повернути людську подобу. Є два способи, як протидіяти прокляттю. Перший — пробігти між ногами тієї відьми, що закляла тебе, але це тільки для одного — вона після цього сама побіжить вовком. І це дуже ризиковано, адже Маріка дуже могутня відьма. Другий — у чорнобильському лісі є старий пень тисячолітнього дуба, якщо вовкулака перескочить через нього, то прокляття втратить силу, і вовча шкура спаде. Трохи далеко, але зграя зможе подолати цей шлях за кілька днів.

Вовк у відповідь лизнув ногу знахаря, на якій запеклась недавня кров.

— А, це? Зустрів давнього ворога, — відмахнувся друг. — Ти готовий?

Із-за дерев поволі повиходили інші вовкулаки. Юра побіг до них рідних радитись.

Виття двох десятків вовків заполонила ліс, збуджуючи кожного його жителя.
Панас стояв поодаль, але уже знав відповідь, він чув їхню розмову. Коли чорний вовк підбіг до старця, той уже не міг втримати потік гірких сліз.

— Друже, вони не підуть. — почав вовк. — Занадто довго пробули у вовчій подобі. Людське життя для них чуже, вони належать лісу. А я…

— Я запізнився... — тільки й зміг промовити Панас, заливаючись слізьми.

— Ти прийшов вчасно. Я знайшов свою сім’ю, свій дім. Я знайшов себе. Тільки друга поряд не вистачало.

— Я поруч, — шепотів Панас, обіймаючи друга. — Я завжди буду поруч.

Місяць заливав м’яким світлом двох друзі — старого знахаря та вовкулаку, що вели дружню розмову, яка була зрозуміла тільки їм