Вступ

Вступ

Вечірніми засніженими вулицями міста Рівного біжить, спотикаючись, дівчинка років дванадцяти. Банші на кожному кроці з’являється і просто кричить не своїм голосом. Це ще більше наганяє страху, що смерть не минуча. Невідома фігура позаду плавно рухається, оминаючи, вуличні ліхтарі. Було чути, лише важке дихання та ляскіт ланцюгів, які волочилися по землі. Снігопад ставав густішим, а вітер морознішим. Зима одразу замітала сліди незваного гостя.

Дівчинка бігла, куди очі бачили, через хуртовину їй було важко розгледіти дорогу, куди бігти далі. У грудях горіло вогнем, мороз пробирався під тоненький одяг і обпікав мокре тіло. Вона намагалася добратися до бабусі в пошуках порятунку, але все було марно. Невідомий наближався, вона не могла його розгледіти, а страх малював ще страшнішу картину.

Вона опинилася в глухому куті в одному з дворів спального району, де повернула не в той провулок. Ржавий сміх із криком банші змушував її закривати свої вуха ще сильніше. Безпорадна та залякана вона гірко плакала та осунулася по стіні ще більше ховаючи свою голову від переслідувача.

Невідомий повільно наближався до дівчинки та погримував ланцюгами, ніби в нього ще вся ніч попереду. Він тішився страхом малої та впивався її гіркими сльозами. Він намагався змусити її страждати ще більше як і її матір, яка лежала вдома мертва.

Раптом банші замовкла, було чути, лише шум хуртовини. У повітрі запахло різнотрав’ям та ладаном. Дівчинка намагалася щось роздивитися, але не змогла сфокусувати зір. Було чути голоси та крики, почувся шум машин та мигалок. Невже це її порятунок, але невідомий раптом схопив малу за горло й міцно стиснув.

Очі були чорні, а обличчя… уже давно не людське. Його страшна посмішка говорила про перемогу:

— Ми ще не закінчили! — грізно крізь зуби прошепотів демон та гучно розсміявся в неї в голові. Лишивши на згадку про себе сліди на шиї він зник, а дівчина знепритомніла.