Розділ 22 Нора/Автор

Ед сидить за кермом, його обличчя бліде, а очі ледь відкриті. Він важко дихає, і кожен його подих звучить, ніби це останній зусилля, яке він може собі дозволити. Кров, що сочиться крізь його футболку, темною плямою розливається по сидінню. Я намагаюся втриматися, не запанікувати, але страх і відчай беруть верх. 

— Ти не можеш так їхати! 

— Ми майже там… — шепоче він так тихо, що я ледь розрізняю слова.

На зв'язку голос Ітона – сильний, впевнений, рішучий. 

— Норо, слухай мене. Ви скоро прибудете. Гелікоптер вже на місці. Як тільки ви будете там, Тайпана заберуть лікарі. Вони врятують його, маленька. 

Я стискаю телефон у руці, слухаючи слова Асмодея, які мали б додати впевненості, але вони звучать, як пустий звук, коли я дивлюся на Еда. Кров усе ще тече, її занадто багато. Я бачу, як слабшає його хватка на кермі, як тіло похитується, немов він уже не може тримати себе в купі. Я знаю… я знаю, що ми можемо не встигнути.

— Він не доживе, Ітоне, — шепочу я у телефон.

— Не смій так думати! Ви прибудете, і лікарі врятують його. Я вам двом це обіцяю.

Але я більше не вірю. Я дивлюся на Еда, на його футболку вологу від крові, на те, як його очі повільно закриваються. Він ще тримається за мене. Заради нас. Але я бачу, що кінець близький.

— Еде… — тихо кажуть я, простягаючи до нього руку. Його погляд ледь-ледь повертається до мене. — Ти чуєш мене?

Тайпан слабко киває, але посмішка з'являється на його губах, така тонка і втомлена, що серце стискається ще сильніше. Очі його блукають по мені, і я знаю, що він не дивиться на мене як на товаришку чи подругу. Це був погляд людини, яка віддала своє життя за кохання.

— Бембі… 

Сльози котяться по щоках, але я намагаюся зібратися. Моя рука тягнеться за Едовою, і я кладу її на свій живіт. Чужі пальці ледь стискаються, і в той момент я бачу в його очах щось, чого ніколи не було.

— Живи! Заради мене… заради нас. 

— Заради вас…

***

Четверо людей.

Ліліт сидить на передньому сидінні свого броньованого джипа, а її очі палають ненавистю. Усі думки цієї жінки сконцентровані на одній меті — покінчити з Асмодеєм раз і назавжди. 

Позаду рухається колона машин: десятки джипів, заповнених озброєними бійцями. Вони підготовлені до всього, готові розірвати будь-кого, хто стане на їхньому шляху. 

— Прискортеся, — холодно сказала Ліліт водію, не відриваючи очей від планшета з координатами. 

Три дороги.

У той самий час Тайпан і Нора мчали вузькою дорогою, що вела до схованки Асмодея. Тайпан тримав кермо обома руками, хоч одна з них вже майже не слухалася.

— Ти тримаєшся, Еде? — голос Нори був наповнений страхом, але в ньому звучала і рішучість. — Ти сильний. Ми вже майже на місці.

У її голові пульсувала думка: «Ми можемо не встигнути». Вона бачила, як тіло Еда слабшає з кожною хвилиною, як його обличчя стає все блідим. Але Нора не дозволяла собі панікувати. Вона говорила без зупинки, згадувала смішні моменти, минуле, усе, що могло тримати Еда поруч з нею, у свідомості.

 Два розвитки подій. 

Асмодей стояв біля гелікоптера, постійно дивлячись на годинник. Він завжди був людиною, яка розраховувала все до секунди, але сьогодні час не був підвладним йому.

— Скільки ще? — запитав він одного зі своїх людей, які стояли біля комунікаційного обладнання.

— Вони наближаються. Тайпан на зв'язку, але їх переслідують, — відповів той, нервово кидаючи погляди на Боса.

Асмодей стиснув кулаки. Він знав, що це буде найскладніша ніч у його житті. Ліліт ніколи не грала чесно, і він не мав сумнівів, що вона наближається до них з армією.

«Вони повинні дістатися сюди. Тайпан довезе її. Він мусить», — думав Асмодей, намагаючись тримати себе в руках. Але щоразу, коли він дивився на нічне небо, куди має злетіти готовий гелікоптер, його серце стискалося від тривоги.

Одне життя.

Цієї ночі їх усіх об'єднувало одне: розуміння того, що це остання битва. Ніхто з них не знав, чим вона закінчилася, але кожен був готовий до будь-якого результату.

Джипи Ліліт мчали все ближче. Машина Тайпана долала останні кілометри, борючись із часом. Асмодей стояв у готовності, а його люди займали позицію, щоб зустріти ворога.

Це була найтемніша ніч перед світанком. 

P.S. Вітаю у фіналі)