Глава 13

Аврора

— Привіт, Авроро, — усміхається Артем з таким виглядом наче я, нарешті, його дочекалася. — Ти не уявляєш, як я за тебе хвилювався після дзвінка твоєї мами. Я ввійду? — він сьогодні при параді, бадьорий, модний, гарний.

— Навіщо? — А ось мені зовсім не до усмішок, тут таке відбувається і тільки тебе мені не вистачає до повного щастя. — Ні, не ввійдеш, бо я вже збиралася виходити, на мене батьки чекають. Як бачиш, я в порядку, а от моїм подругам дісталося, душа стискається, як подумаю, — взуваюся, хапаю сумочку, ключі і демонстративно зачиняю двері, але наш наполегливий помічник прокурора і не думає валити, стовбичить, чекаючи на мене.

— Тоді я тебе підвезу, я на машині, — недбало знизує плечима. — Спустимося сходами чи ліфтом?

— Не люблю ліфти, ходжу пішки, щоб ноги та сідниці були в тонусі.

— Тобто, ходиш часто, бо твої форми тішать око, — нічого собі комплімент, ось так прямо в лоб вирішив зі мною фліртувати.

— Яке саме око, каре чи блакитне? — Не стрималася, не змогла не вколоти, він так і напрошується.

— Тоді обидва, — посміхнувшись, Артем кидає на мене якийсь багатозначний погляд, ніби збирається щось сказати, підбираючи слова. — Я ж учора не відразу пішов, ще якийсь час стирчав під клубом, спостерігав за контингентом, зайшов усередину. Сам я не великий любитель таких тус, волію проводити час в компанії друзів або ходити на побачення з дівчиною вдвох. Мене здивувало, що твій бос зазирає в подібні місця, хіба що ви домовилися зустрітися там заздалегідь. Вчора на виставці ти сказала, що між вами нічого немає.   

— Пф, а от зараз я зовсім не врубаюсь. По-перше, що це за претензія в голосі, я тобі нічого не обіцяла і нічого не винна. А по-друге, яке тобі діло, як проводить свій вільний час Влад? Навіть якщо ми з ним зустрілися випадково, хіба це злочин трохи потанцювати зі своїм босом?

— Вибач, це в мене професійне, у свій час доволі часто був присутній на допитах. Просто хочу розібратися і зрозуміти, чи маю я шанси покликати тебе на побачення? Авроро, ти мені подобаєшся, дуже. А ти одразу береш в руки щит та меч, справжня вихованка адвоката, — з одного боку зрозуміло, що хлопець хоче розібратися, а з іншого мене напружує, що він стежив за нами в клубі і ця його наполегливість, пре як танк. Не хочу я з ним на побачення, у мене після поцілунку з Владом всі клепки порозліталися і тепер я остаточно зациклилася на сіроокому нелюді.

— Отже, ти побачив, як я танцюю з Владом, а потім розвернувся і пішов, як їжачок в туман? А сьогодні підбадьорився та повернувся з новими силами?

— О, мені подобається, як ти вмієш кидатися заточеними словами, але я вважаю своїм обов’язком попередити тебе поки не пізно. Я дуже сподіваюся, що у вас із ним все зайшло не так далеко. Поспілкувавшись з тобою вчора, я зрозумів, що ти дуже відкрита, добра і щира людина, ти ніжна і довірлива дівчина, яку виховали на правильних ідеалах, ти людяна та чуйна, вредна, звичайно, але дуже хороша. І Влад Розумко зовсім не той хлопець, який тобі потрібен.

— А хто мені потрібен? Ти? — Фиркаю у відповідь.

— Повір, я знаю про що кажу. Він чудовий адвокат, розумний, грамотний, у цього чувака забійна харизма, він нею в асфальт одним поглядом може закатати, але якщо ти з дуру в нього закохаєшся – він розіб'є тобі серце. А мені цього не хотілося б. Мені хотілося б, щоб це серце берегли та любили. Ти гідна кращого чоловіка, не того, хто спить...

— Стоп! — Вигукую і не даю йому закінчити фразу. В груди наче кілок увігнали. Я не хочу цього чути, тільки не про Влада. — Ти зібрався мене тут плітками закидати? Терпіти не можу пліткарів! Він мій бос, мені нема чого знати про його брудну білизну і з ким він спить, це його справа, я з ним не сплю! — Боже, як я розлютилася, готова Артема зі сходів спустити, якщо зверне собі шию адвокат у мене вже є. — Тебе злить, що він успішніший за тебе? Чи в тебе ненависть до опонентів так виливається?

— Авроро, я помічник прокурора, я маю лише перевірені дані. А от адвокати завжди шукають лазівки, іноді вони не гидують нічим, аби виграти справу, хитрість у них теж професійна. Цього тижня ми зустрічаємося з вами у залі суду по справі Савченка, так, ми опоненти, ми звинувачуємо – ви захищаєте. Ось тільки ні я, ні прокурор не спали з суддею, яку поставили розглядати цю справу, на відміну від Влада. Я не намагаюся очорнити твого боса, Авроро, я лише намагаюся захистити тебе! — дідько, це не жарт, він каже на повному серйозі…

Мене ніби обухом по голові вдарили, виходжу з під'їзду, а перед очима все пливе і горло стиснув такий спазм, що боляче зробити вдих, боляче проштовхнути хоч слово. Цієї хвилини я ненавиджу Артема всією душею, навіть якщо він каже правду. Хочеться розмахнутися і врізати йому в щелепу.

— Моя машина в тій стороні, — киває він на стоянку через дорогу.

— Знаєш, я, мабуть, поїду на таксі, — видавлюю глухим голосом.

— Бажаєш стратити гінця, який приніс тобі погану новину? Я похитнув твою віру у професіоналізм твого боса чи боляче зруйнував чари хлопця, який встиг тобі сподобатися? Правда завжди жорстка, Авроро.

— Іди в сраку! От чесно, котись під три чорти! Як тобі така правда? Дякую за турботу, але я якось сама розберуся, не пропаду, не переживай. Ще раз потрапиш мені на очі в неробочий час – дам в око, спочатку в каре, а потім заїду в блакитне! — різко розвернувшись, несуся у бік перехрестя, заведена та накручена до межі. Доведеться поговорити з Владом, але не сьогодні, для початку мені потрібно охолонути, щоб не придушити сіроокого, якщо це виявиться правдою.

Двері мені відчинили хрещена. Сона вміє тонко відчувати момент, мені дійсно зараз достатньо співчутливого кивка, підтримки в погляді, мовчазна відданість, а не істерики чи моралі. Цього мені вдосталь від батьків дістанеться.

Вони обоє залягли у спальні з компресами на голові.

— Ми хоч і молодимось, але в нашому віці так нервувати вже шкідливо, — тихо вимовляє хрещена. — Постався з розумінням, коли-небудь і ти станеш мамою.