40.

Аліса виглядала трохи схвильованою перед виступом, тож я вирішила не казати їй нічого до того, як виступ не закінчиться.

Ми відтанцювали добре, Аліса ніби прийшла в норму, здається. Глядачів цього разу було помітно більше, ніж раніше, певно, таки спрацювало те шоу, в якому Аліса брала участь. Але зала все ще не була повною.

Проте овації були гучними. Після виступу нас викликали на сцену декілька разів і дарували квіти. Адам дуже пильно спостерігав за мною, але зрозуміло що він не міг подарувати мені квіти отак привселюдно, особливо в день, коли примою була Аліса. Проте він подарував Алісі невеликий букет. Раніше він не робив подібного, я навіть відчула невеличкий укол ревнощів. 

Я підійшла до Аліси вже коли ми перевдягались, і тихо сказала: 

 — Вітаю, ти сьогодні дуже добре виступила! Можемо відійти на пару слів, десь на самоті, не серед людей?

— Добре, — вона кивнула. — Зараз я перевдягнусь і вийдемо…

Коли ми вийшли до порожнього коридору, я сказала: 

 — Я хотіла тебе попередити, завтра я маю бути в ролі прими, але це не тому, що я попросила Вітольда, він сам прийняв таке рішення, я навіть не знала про нього… І це не значить, що він хоче тебе позбутися, можливо, просто хоче, щоб був запаснийц варіант на випадок, якщо ти захворієш…

— Що? — вона здивовано поглянула на мене. — Це через той Тікток, який залетів? Певно, що так… — вона відвела погляд. 

 — Я не знаю,  — мені стало соромно, я бачила, як її боляче вразила ця новина. Але для неї було б гірше, якби Аліса дізналася про це безпосередньо перед виставою. — Мені теж нічого не сказали, я дізналась випадково…

Я подумала, чи запитає вона про неділю — хто буде примою у цей день. 

— А що з неділею? — вона поглянула на мене. — Ти сказала, сьогодні я, завтра ти, а в неділю? Ти що, підслухала чиюсь розмову? Це дядечко таке придумав? Чи його змусили?

— Я випадково почула, як Вітольд розмовляв про це з Адамом, — пояснила я. І тут же швидко додала. — Але це не була ідея Адама, він тут ні при чому, все придумав твій дядько. Про неділю я ще не знаю, можливо, Вітольд вирішить завтра, кого поставити на виконання головної ролі в неділю…

— Он воно що, зрозуміло, — вона кивнула. — Але чому… Чому ти сказала мені? Могла промовчати і тоді завтра у мене б був шок. 

— Я не хочу, щоб у тебе був шок, — сказала я.  — Бо тоді ти могла б почати конфліктувати чи ще щось таке, і Вітольд розсердився б. Я хочу, щоб усе було справедливо, раз дізналась я, то й ти маєш знати…

— Дякую, — вона відвела погляд. — І вибач. За той тікток і галас в мережі. Я попросила своїх фанів про це в закритій групі. Ну, не прямо, але натякнула, що хотіла б, щоб тебе трохи опустили з небес на землю. Але це було неправильно. 

 — Та нічого страшного, — я усміхнулась. — Мабуть, усі через таке прохдять, хто стає публічною людиною. Треба навчитися не звертати увагу на медійний шум, і йти до своєї мети…

***

Коли ми з Алісою вже виходили з театру, охоронець зупинив нас. У нього в руках був букет з орхідей. 

— Єво, це доставка для вас, — сказав він, простягаючи його мені. 

Я подумала, що певно це Адам.

—  Дякую, — я взяла букет і щасливо усміхнулась. 

— Фанат, чи хтось більший? — Аліса усміхнулась. 

 — Наче немає ніякої записки, — я оглянула букет. — Мабуть, хтось із фанатів. 

— Але орхідеї трохи шкода. Їх всіх відрізали, щоб його зробити. Це дорогий букет, до речі, дуже, — зауважила вона. 

 — Краще б, як минулого разу подарували квітку в горщику, у мене та орхідея досі росте. — сказала я. — Але букет дуже гарний…

— Значить, вона не померла? Це добре. Я так злилась тоді… Але то було точно зайве. 

 — Все обійшлося, квітка жива і вже знову зацвіла, — усміхнулась я. — Все буде добре, Алісо. Я відчуваю, що ми з  цим справимось...  

Ось і чергова глава!

 Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна) Дяка за ваші сердечка книзі і коментарі!