Розділ 6. Фізика, етикет і "мотоциклетне" загартування.

Шоста година «курсу молодого бійця» добігала кінця. Василіна стояла посеред вітальні, нагадуючи єгипетську статую, яку намагалися модернізувати. На її голові височіла стопка з трьох важких томів: «Історія світової економіки», «Французько-російський словник» і, для особливого садизму Маргарити, кулінарна книга про десерти.
​— Спину, Лисо! Плечі вниз, маківкою тягнемося в космос, — Маргарита Степанівна походжала навколо, помахуючи тонкою указкою. — А тепер — проходка. Уяви, що ти несеш на голові корону, а не бюджет Зімбабве.
​Василіна зробила обережний крок. Стопка хитнулася.
​— Маргарито Степанівно, у мене шия зараз у труси осиплеться, — прохрипіла вона, намагаючись не ворушити губами. — Навіщо мені економіка на голові? Я що, маю на прийомі котируваннями жонглювати?
​— Ти повинна навчитися нести себе так, ніби весь світ — твій подіум, — відрізала «фельдфебель» у спідниці. — Пішла! Раз, два, поворот стегна...
​Лиса зробила ще два кроки, але в цей момент до вітальні зазирнув Антон із тарілкою бутербродів.
​— О, Васько, — реготнув він, — чудовий тюнінг! Тобі личить цей словник, обличчя одразу стало... інтелектуальнішим.
​Це стало останньою краплею. Василіна спробувала обернутися, щоб кинути в нього чимось гострим (хоча б поглядом), але фізику ніхто не скасовував. «Історія економіки» зісковзнула першою, тягнучи за собою словник, а важка книга рецептів із гуркотом приземлилася прямо на багатостраждальний палець лівої ноги.
​— А-а-ай! Та щоб тебе підняло і прихлопнуло! — заверещала Василіна, забувши про всі правила етикету. — Все! Досить! Я — Лиса, а не цирковий тюлень із м’ячиками!
​Вона спересердя штовхнула словник, який відлетів під ноги ошелешеному Антону.
​— Маргарито Степанівно, я пас! Я краще в «Макдональдс» піду підлогу мити, ніж буду косплеїти англійську королеву з грижею в шиї!
​Антон прикусив губу, очікуючи, що зараз розверзнеться небо і мати спопелить Лису поглядом. Але Маргарита Степанівна раптом... опустилася в крісло і розреготалася. Це був не ввічливий світський смішок, а гучний, щирий регіт жінки, яка щойно побачила щось справді кумедне.
​— Гаразд, 1:0 на користь гравітації, — видихнула Маргарита, витираючи сльозинку. — Антоне, зникни з цими бутербродами, поки Лиса тебе ними не нагодувала силоміць.
​Коли двері за сином зачинилися, Маргарита жестом запросила Василіну сісти поруч.
​— Знаєш, — тихо сказала вона, дивлячись на розкидані книжки, — мій перший урок закінчився тим, що я запустила кришталевою вазою в дзеркало. Мій майбутній свекор тоді сказав, що в мене манери портового вантажника.
​Василіна здивовано підняла брови.
​— Ви? З вазою? Не вірю.
​— Ще й як, — усміхнулася Маргарита. — Я ж не завжди була «залізною леді». Мій батько був простим механіком, а мати — кухаркою. Коли я зустріла батька Антона, я була... ну, приблизно як ти. Тільки замість синяка на нозі у мене були руки в мазуті, бо я обожнювала порпатися в моторах. Його родина була в жаху. Вони називали мене «аварією на виробництві».
​Вона взяла Василіну за руку.
​— Вони намагалися мене зламати, змусити почуватися нікчемою. І я ледь не здалася. Але потім зрозуміла: етикет — це не клітка. Це броня. Якщо ти вмієш користуватися їхніми виделками і цитувати їхні книжки, вони не можуть тебе вкусити. Ти стаєш для них невразливою.
​Василіна мовчала, вражена цим одкровенням.
​— І як ви впоралися?
​— Я пообіцяла собі, що стану кращою версією їх самих, — Маргарита Степанівна хитро підмигнула. — А вечорами таємно тікала в гараж і ганяла на байку, щоб не забути, хто я насправді. Тож, Лисо, ми не вчимо тебе бути Евеліною. Ми вчимо тебе бути хижаком у шовковій сукні.
​Василіна зітхнула, подивилася на важкий словник і повільно підняла його з підлоги.
​— Гаразд. Але якщо я на прийомі знепритомнію від «надміру інтелекту» на голові — звинувачуйте економіку.
​Маргарита усміхнулася.
​— Домовилися. А тепер — забудь про книжки. Ходімо до мого гардероба. Пора вибрати тобі «обладунки», від яких у Евеліни почнеться нервовий тік.