Частина третя. Неочікуване знайомство

Пройшло вже немало часу з того дня, коли Котя прибув до оселі чарівника у доволі дивний спосіб. Дні юного учня у місті пробігали швидко та насичено: він займався з чарівником магією, читав різноманітні книжки у велетенській бібліотеці та частенько виходив прогулятись містом. 
Одного вечора Котя у своєму стильному зеленому костюмчику проходив повз Головну Вулицю, вщерть заповнену різноманітними кав’ярнями. Одна з них сяяла найбільш яскраво та привертала загальну увагу – це було славнозвісне літературне кафе «Богемні Вуса», де засідали місцеві знаменитості: письменники та поети у супроводі співачок та актрис. Якби мама Коті була поруч, вона неодмінно застерегла б сина від відвідин такого, доволі сумнівного місця. Проте, на жаль чи на щастя, Валентини Котіївни не було поруч, тож наш герой доволі несміливо звернув у бік «Вусів».
Слід зауважити, що Котя не перший раз проходив повз це місце, проте за браком пристойного костюму не наважувався податися до витонченого товариства митців. Зайшовши всередину закладу, наш Котя пройшов повз столики, за якими теревенили між собою розніжені коти-денді і попрямував у бік барної стійки. 
-    Добрий вечір! – привітав його хвостатий бармен у бордовій жилетці – Чого зволите, пане? 
-    Мені, будьте ласкаві, молочний коктейль. – Котя озирався по боках, вдивляючись в різношерсту публіку. Проте, зустрівшись з зарозумілими поглядами, він одразу відчув себе дещо незатишно. Попиваючи коктейль, краєм вушка він почув розмову з сусіднього столика:
-    Едуарде, ти не знаєш, що це за пан сидить за барною стійкою?
-    Що? А, той, у жахливому костюмі? _ прикладаючи монокля до очей відказав Едуард – місцевий літературний критик. 
-    Так, він самий. Ніколи його тут раніше не бачив.
-    Мур, я теж – докинула і собі кішечка у смарагдовому мишачому хутрі.
-    Гей, ти – крикнув до присоромленого по самі котячі вуха Коті Едуард, іди-но до нас!
-    Котя несміливо наблизився до котячої компанії, що витріщалася 
-    на нього в усі очі:
-    Добрий вечір!– несміливо привітався наш герой – Мене звати Котею.
-    Ха-ха-ха! Яке смішне ім’я! – залилася сміхом пухнаста білява кішечка. 
-    Так, мабуть. – знітився Котя. 
-    Моє ймення Едуард! – поважно відрекомендував себе чорнявий пан, що вважав себе душею товариства. – Я відомий у місті літературний критик. 
-    Молодий поет Василій Котовський. – відрекомендувався сірий пухнастий кіт с білою плямкою біля вушка.
-    Безперечно, дуже перспективний – докинув критик.
-    А Ви хто? – несміливо звернувся Котя до кішечки, що мовчки попивала свій коктейль, поки пани представлялися. 
-    Я теж поетеса, Синьоока Далечінь. – кішечка подивилася на Котю своїми синіми оченятками та мило всміхнулася. 
-    Дуже гарне ім’я. – ледве відповів учень чарівника. 
-    Аха, мурсі, – задоволено муркнула кішечка – але це лише мій псевдонім. Насправді мене звуть Віолеттою. А ви кумедний. Пишете щось?
-    Поки що ні, але я багато читаю. А ще – навчаюся чарівним мистецтвам. 
-    О, як цікаво. Це якісь фокуси?
-    Ні, не фокуси. – трошки ображено відказав Котя – це справжнісінька магія!
-    Ми тут цікавимося більше магією літератури – поважно відказав Едуард.
-    Еде, перестань. Цікаво ж! – втрутилась кішечка.
-    Я теж більше літературою цікавлюся. Хотів би щось написати та ще не придумав нічого.
-    Себто, не маєте достойного матеріалу? – уточнив критик. 
-    Можна й так сказати. – згодився Котя.
-    Ох, любчику, чого-чого, а матеріалу у житті більш, ніж достатньо. Вийдіть на будь-яку вулицю і побачити його стільки, що вуха зів’януть! А зараз, давайте вип’ємо за знайомство – запропонував Едуард – А костюм змініть, аж занадто він старомодний. Це вам так, дружня порада.  

Ввечері, повернувшись додому, Котя захоплено розповів своєму вчителеві про нових знайомих.
-    Ох, ці літератори…Тримався б ти від них подалі. От я краще тебе познайомлю зі своїми колишніми учнями – наразі відомими і поважними чарівниками. А то, пхе… – презирливо відказав Котодамус.
Котя на це змовчав, проте, сам він був зовсім іншої думки щодо цього неочікуваного знайомства. У нього могли з’явитися справжні друзі, а таку можливість не варто було втрачати. До того ж, він мріяв, що, можливо, частка талантів цих, безсумнівно, здібних котів перейде і йому. 
Другого вечора здибанка у «Богемних вусах» повторилася. Котя ще не придбав нового костюму, проте почепив на шийку ошатний червоний бант. Нова компанія ще ставилася до нього дещо зверхньо та іронічно, і наш герой це відчував. Проте, він так відчайдушно бажав завести знайомства зі «справжніми» митцями, що ладен був на все: він пригощав Едуарда та компанію напоями, захоплено слухав поезії Котовського та намагався робити компліменти юній поетесі. 

Котя дізнався дуже багато нового про літературне життя містечка, захоплено слухав цікаві історії з життя нових друзів та ділився своїми враженнями про прочитані твори. Він також розповів про величезну чарівникову бібліотеку, яка чомусь не справила на товариство гідного враження. Взагалі, літератори мало цікавилися бібліотеками та новими виданнями, а більше переймалися свіжими плітками та життям яскравих особистостей з літературної тусівки. Котя ж марив далекими країнами та небезпечними подорожами, про які так багато читав у книжках.