Частина перша. Котя вирушає у Місто

Присвячується пам’яті Ернеста Теодора Амадея Гофмана

З самого малечку Котя мріяв стати письменником. Проте, він аж ніяк не скидався на справжнього писаку – круглолиций, повновидий з малечку та ще й з таким ім’ям, що годі й казати. Але Котя дуже любив читати. Його ідеалом був кіт Мурр – відважний лицар та романтик. Також полюбляв перечитувати відомих класиків – Котоєвського, Котку та Кота Товстого. У останнього більш за все Котю зворушувала історія бідної леді Анни Котовської, що з горя від нещасного кохання кинулася під поїзд.

Мама з татом не надто захоплено ставилися до читацьких уподобань сина. Батько нашого юного романтика займався у житті тим, чим і його далекі нащадки – ловив рибу. Кожного ранку він, подриґуючи вушками, прокидався, збирав вудки, одягав гумові чоботи та, прихопивши з собою обід від турботливої дружини, чимчикував на озеро, муркочучи під ніс котячих пісеньок. Котя часто дивився з вікна йому вслід, аж доки тато не зникав за горизонтом. Мама Коті – Валентина Котіївна займалася домом, власним садом та гаптуванням серветок. Гаптування (як і все інше) виходило в неї напрочуд гарно, тож вона була відома на все селище майстриня.

В дитинстві наш Котя займався переважно тим, що ловив метеликів у садку, читав про лицарів та принцес, мріяв та їв смачних коропів, що їх приносив зі свого улову татко. Можна вважати, що у майбутнього письменника було доволі безтурботне дитинство. Але це було не зовсім так, адже Котя почував себе страшенно самотнім. Сусідські коти зовсім не поділяли його літературних захоплень, вважаючи Котю за ледащо та мамусиного синочка. Насправді ж наш Котя був дуже вихований та тихий. Він полюбляв сидіти ввечері на лавці, спостерігаючи за на зорями. Одного разу, коли з неба падала зірка, Котя загадав одне єдине бажання – знайти справжнього друга.

З четвертою осінню Котя вирішив податися до міста. Вірніше, так вирішили його турботливі батьки, що піклувалися про долю сина. Мама вважала, що в місті Котя зможе оволодіти про-фе-сі-єю (їй це слово видавалося надто складним, тож вона промовляла його по складах). Батьки одностайно не зійшлися на рішенні, якою саме професією має оволодіти їхній єдиний син. Тато волів бачити Котю банкіром – у справжній краватці та зшитком важливих паперів у лапках. Мама ж мріяла про магічну кар’єру для синочка. Бути чарівником вважалося дуже престижним, а щодо письменницької діяльності, то тут батьки одностайно стверджували, що «це все не серйозно». Котя не хотів сперечатися з люблячими батьками, проте в глибині душі наміру свого не полишив. Врешті-решт, йому знайшли наставника – старенького чарівника, що жив у місті та займався тим, що передавав свої магічні знання юним бевзям. Батьки домовилися, що Котя буде жити з ним у домі, допомагати по господарству та сумлінно вчитися ремеслу, а за це тато висилатиме Котодамусу по три коропи на тиждень. Отримавши лист зі згодою та побажанням найшвидшого приїзду, батьки вирядили Котю в дорогу.

Зі сподіваннями на нове, досі невідоме життя у місті, Котя від’їздив з рідної домівки. Перед очима проносилися знайомі з дитинства краєвиди – чисті ставки, зелені пагорби та жовті поля. В честь нового статусу мама зшила йому новий костюм, яким Котя страшенно пишався. Він почував себе справжнім модником і всією своєю котячою душею мріяв опинитися у центрі літературного товариства, де читають поезії, виголошують промови та спілкуються з однодумцями і симпатичними кішечками в різнокольорових спідничках. Врешті, з мріями про краще життя, він таки дістався пункту призначення.