Глава 9

Друзі намісника оглядали Ліру з явним інтересом. Від їх пильних поглядів миттю захотілося сховатися, та хоча б за оту фіранку або за різьблену ширму. Матінко, відразу троє драків на одну маленьку людську дівчину – це занадто!

– Хороша пташка, навіть дуже, – зі знанням справи відгукнувся темноволосий Віртар.

– Ну, Каяре, хитрий ти лис! Невже нарешті вирішив стати розсудливим?! – вигукнув рудоволосий Дрейнар. – І, головне, нам ані слова! Хіба друзі так чинять?

– Згоден. Каю, цього разу ти нас здивував... – брюнет підняв брови.

– Хоча ні, стривайте, не може того бути, – змахнув рукою здоровань. – Каяре, у тебе стільки таких ось «наречених» вже побувало в покоях... Сьогодні одна, завтра інша, тільки суконьки простіші були.

– Дрейн, але ж ця, здається, справжня наречена, а не як зазвичай... – сказав фіолетовоокий і відійшов від вікна, ще пильніше роздивляючись Лірану.

– Шкода, але вона зовсім не наречена, а вже дружина, – розвів руками Брайтрейн. – Причому, на жаль, не моя.

Дракони здивовано переглянулися.

– Каю, ти... – почав було Віртар.

– Я забрав її по давньому закону про право першої ночі, – перервав біловолосий здогади приятеля.

Лускаті присвиснули.

– Отакої! Каяре, ти, звичайно, той ще баламут, але щоб настільки... – реготав сіроокий і сьорбнув з кубка. – А що її чоловік? Так просто віддав дружину? Або вона вже того, твоїми зусиллями стала вдовою? – і зареготав знову.

«Дуже смішно!»

Хоча у випадку Ліри саме цей варіант був би найбажанішим, тому що такого чоловіка як Джерсіс і ворогу не побажаєш. Загалом, думка стати вдовою зараз здавалася їй не такою вже поганою і майже не лякала.

– Поки не стала, – злегка скривився блакитноокий, – але було дуже близько до цього. Втім, – він нібито задумався, – ще не пізно виправити таке упущення. Якщо цієї ночі я буду задоволений, то...

– Хо-хо, тобто у тебе планується спекотна нічка? – усміхнувся Дрейнар. – Каю, але ти ж не будеш жадібним, вірно? – він подався трохи вперед. – Адже нам теж щось дістанеться? Таким ласим шматочком гріх не поділитися...

– Е ні, ці ласощі мої, руки геть! – удавано сердитим тоном заявив Каяр. – Втім, дивитися і облизуватися не забороняю.

«В якому сенсі «дивитися»?!»

Ксенія дуже сподівалася, що дракон сказав так, образно, а не мав на увазі, що друзі можуть спостерігати за любовними втіхами, заради яких, з ідеї, він її сюди і притягнув.

– Я все-таки не зрозумію, навіщо тобі це знадобилося? – Віртар склав руки на грудях. – До чого стільки труднощів, якщо ти міг запросто дістати будь-яку вільну дівчину?

– Тут ти правий, – кивнув біловолосий, – чужої дружини в моєму ліжку ще не було. Але завжди щось буває вперше...

– Вірте, та Каю просто захотілося гострих відчуттів! – вигукнув рудий. – Вірно я кажу? Ця тяганина зі вступом на батьківську посаду кого хочеш у тугу вжене. Сиди тепер на цих засіданнях Ради, коли можна просто розважатися і жити у своє задоволення.

– Не забувай, що наші батьки теж члени Ради, – нагадав йому брюнет. – І ми з тобою скоро станемо.

– Ой ні, сподіваюся, це буде колись потім, – відмахнувся здоровань. – Я ж помру від туги з усією цією тяганиною. Невже людьми так складно керувати?

– Сила є, а ось розуму не додали, – фіолетовоглазий звів очі до стелі.

– Та годі! Всього мені додали, я просто не люблю напружуватися без потреби, – Дрейн знову розвалився у кріслі.

– От і не напружуйся, – посміхнувся Брайтрейн. – Просто милуйся моєю пташкою і не точи на неї ікла.

– Е ні, тут справа інша, – стрепенувся рудий. – Заради такої пташки можна і трохи напружитися, якщо знадобиться.

– Дивися не перенапружся, – піддражнив його Віртар. – Он у неї очиська які! Зараз як спопелить нас трьох...

– Ой, боюсь-боюсь, – підняв руки сіроокий і знову посміхнувся.

– Правильно боїшся, – хмикнув Каяр і приголубив Лірану поглядом. – Ця пташка дасть фору багатьом, які були до неї, я впевнений.

Ксенія слухала всі ці балачки, і обурення в ній росло прямо пропорційно балаканині та безсоромності лускатих. Дружкам, значить, привів показати. Ах ти ж рятівник недороблений!

Якби над тілом сієри Трайдер зараз панувала Ксю, вона б точно не витримала і вибухнула. Або наговорила чогось, або спробувала скористатися силою, та що завгодно, лише б виплеснути праведний гнів. Але на першому плані зараз була Лірана, яка не забувала, що намісник контролює надіті на неї артефакти, тому в разі відкритого опору запросто може придушити, щоб не рипалася.

А втім... Ні, напевно, навіть добре, що Ліра поки терпить і не виявляє емоції (хіба що очима від обурення виблискує, як вірно помітив брюнет), лобова атака відразу з трьома драконами все одно приречена на провал, тут би хоч з одним впоратися, і то шансів, вважай, немає. Так що потрібно стиснути волю в кулак, упокорити гордість і якийсь час плисти за течією, дивлячись, куди ж вона винесе і чи не з'явиться попутно можливість втекти. Так, треба чекати слушної нагоди, хоча Ксюші відчайдушно хотілося настукати всім трьом рептилоїдним індивідам, щоб неповадно було говорити про неї як про річ або товар, який можна взяти, віддати або обміняти. Вона навіть не знала, хто дратує її сильніше: хтивий Дрейн або Каяр, який хизується своєю здобиччю. Віртар поки виглядав найбільш адекватним, але це, напевно, тому, що ще не показав себе у всій красі.