Розділ 1. Аномалія. сцена 007. Орбіта

Через шість годин після земного прольоту.
Земля. Міжнародна група супроводу.

Ілля помітив розбіжність тому, що спробував закрити одне з вікон.

Після прольоту потік даних почав потроху рідшати. Кілька оптичних груп уже втратили об'єкт за горизонтом, радарні сеанси йшли з перервами, а люди, які працювали без нормального сну майже два тижні, вперше отримали змогу передати зміну комусь іншому. Нора пішла в сусідню кімнату шукати вільний диван і попросила розбудити її лише в разі, якщо об'єкт «зробить щось нове».

Ілля пообіцяв не користуватися цим формулюванням.

Він зводив останні серії у вихідну ефемериду, коли чилійська астрометрія лягла трохи попереду розрахункової позиції. Відхилення було невеликим; після настільки тісного земного проходу його найпростіше було пояснити часовою міткою, прив'язкою кадрів або ще не цілком усталеним вихідним розв'язком.

Ілля позначив серію й продовжив роботу. Через дванадцять хвилин прийшов наступний пакет, і зміщення зросло.

Він повернувся до першого набору, перевірив час експозицій і написав у Чилі. Там уже зробили те саме й запропонували вихідні кадри без редукції. Поки вони завантажувалися, у спільному каналі з'явилося повідомлення з Південної Африки.

Small systematic offset from post-encounter ephemeris. Checking timing.

У них об'єкт ішов від прогнозу в той самий бік.

Ілля розбудив Нору через двадцять сім хвилин після того, як вона пішла.

Вона з'явилася у дверях зі слідом від шва подушки на щоці.

— Це рахується як «щось нове»?

— Поки ні.

— Тоді я тебе ненавиджу.

— Подивися на залишкові відхилення.

Нора підійшла до столу, мружачись на екран.

— Після прольоту?

— Останні сорок хвилин.

— Час перевірили?

— Чилі — так. Південна Африка перевіряє.

— Помилка вихідної орбіти?

— Зараз дізнаємося.

Ілля викинув усі спостереження після першого відхилення й заново побудував стан об'єкта одразу після земного зближення. Потім протягнув його вперед на гравітації й на слабкому радіальному члені, яким вони користувалися до Землі.

Нові точки знову пішли від розрахунку.

Він дозволив вихідній швидкості вільно змінюватися. Перші вимірювання після прольоту лягли краще, але наступні все одно починали відповзати. Помилка початкової швидкості давала майже лінійну розбіжність; тут кривину вже було видно на око.

— Прискорення? — запитала Нора.

— Може бути помилка моделі біля Землі.

— Через шість годин після перигею?

— Якщо ми неправильно вийшли з нього, помилка потім їде разом із нами.

Ілля спочатку перерахував стан одразу після перигею, потім перевірив модель Місяця й узяв незалежний вихідний розв'язок JPL.

Він розходився зі спостереженнями майже так само.

Із Південної Африки прийшло підтвердження часу. Ще через десять хвилин радарна група надіслала нову дальність, і вона теж пішла від прогнозу в той самий бік.

Ілля додав до моделі вільний негравітаційний вектор і запустив підгонку.

Результат змусив його перевірити одиниці.

Нора нахилилася до рядка на екрані.

— Майже два міліметри за секунду за секунду?

— За секунду в квадраті.

— Ти зрозумів, що я маю на увазі.

Він змінив ваги спостережень і запустив розрахунок знову. Число трохи зсунулося, але залишилося того самого порядку — близько двох міліметрів на секунду в квадраті.

Ілля відкрив стару оцінку слабкого негравітаційного члена до Землі. Різниця була більшою за чотири порядки.

— Від Сонця? — запитала Нора.

Він вивів новий вектор на площину орбіти.

— Ні.

У сили була помітна поперечна складова. Для тиску світла напрямок не підходив. Та й сама величина вимагала такого відношення площі до маси, яке вже погано узгоджувалося з усім, що вони встигли дізнатися про об'єкт перед прольотом.

— Газ?

— Перевіримо.

Нора вже відкривала спектри, коли в спільному каналі з'явилося повідомлення від інфрачервоної групи.

Mid-IR flux increase after 06:11 UTC. Calibration check in progress.

Вона перечитала рядок.

— Це коли в нас з'явилися залишкові відхилення?

Ілля подивився на шкалу часу.

— Поруч.

— Наскільки?

— Спочатку нехай перевірять калібрування.

Наступні двадцять хвилин вони майже не розмовляли. Стандартна кометна модель не давала ані потрібного напрямку, ані потрібного темпу зміни. Ілля дозволив віртуальному струменю мати довільний напрямок і постійну інтенсивність; підгонка одразу стала майже ідеальною.

Нора подивилася на графік.

— Газ залишається?

— Якщо наперед дозволити струменю бути саме таким, який потрібен.

— Спектри?

— Поки порожньо.

Він перегорнув останні спектральні набори. Для реактивної сили такого масштабу хотілося б побачити бодай щось, що можна було б пов'язати з викидом речовини. Поки там були лише верхні межі й шум.

Друге повідомлення від інфрачервоної групи прийшло разом з обробленими даними. Калібрування витримало перевірку. Потік зріс швидко, за майже незмінної в цей час сонячної геометрії, а слабка протяжна частина об'єкта стала помітно яскравішою в середньому ІЧ-діапазоні й змінила розподіл відносно компактного центру.

Нора поставила поруч два графіки — астрометричні залишкові відхилення й ІЧ-потік.

— Якщо вірити підгонкам, між початками хвилин п'ятнадцять.

— У теплових даних похибка більша.

— Але це та сама година.

— Так.

Вона трохи відсунулася від екрана.

— Воно нагрілося й почало змінювати швидкість.

Ілля подивився спочатку на один графік, потім на другий.

— Поки ми бачимо нагрівання й прискорення.

— Я знаю.

До восьмої години після прольоту новий вектор підтверджували вже кілька незалежних оптичних серій і дві дальнісні. Тепловий перехід побачила ще одна група. Оцінки величини прискорення трохи розходилися, напрямок майже збігався.