Розділ 1. Аномалія. сцена 003. Аномалія

Земля. США, Аризона.
Catalina Sky Survey / міжнародна група супроводу.
До зближення: 11 діб.

За п'ять днів об'єкт устиг стати звичним.

Про нього цілодобово говорили в новинах, кілька урядів уже оприлюднили обережні заяви, а в мережі існували десятки карт імовірного падіння. Для Іллі все це поступово відступило за межі робочого столу, де лежали нові серії астрометрії, оновлені орбіти й дедалі довша історія розрахунків.

Він чекав, що одна з чергових серій нарешті прибере маленьку неприємність, помічену ще дві доби тому.

Зазвичай так і ставалося. Дивне залишкове відхилення виявлялося помилкою прив'язки до зірок, неточною часовою міткою, особливістю камери або наслідком надто короткої дуги спостережень. Даних ставало більше, модель поліпшувалася, і проблема зникала сама собою.

Цього разу даних стало набагато більше.

Проблема лишилася.

Нора поставила біля його клавіатури стакан кави й кілька секунд мовчки дивилася на екран.

— Це знову він?

— Угу.

На графіку були зібрані останні вимірювання з Аризони, Чилі, Гаваїв, Південної Африки й двох європейських обсерваторій. Кожній станції відповідав свій колір. Якби помилка сиділа в одній камері або одній системі редукції, один набір точок мав би вибиватися з решти.

Але кольори перемішувалися.

І всі потроху відходили в один бік від розрахункової лінії.

Нора присунула стілець.

— Скільки?

— Менше однієї десятої кутової секунди на хороших серіях. За окремим спостереженням я б навіть не став про це говорити.

— А за всіма разом?

Ілля відкрив друге вікно. Там замість положення об'єкта на небі були лише залишкові відхилення — різниця між тим, де об'єкт побачили телескопи, і тим, де він мав бути за розрахунком.

Випадкові помилки мали б розсипатися навколо нуля. Тут хмара точок повільно вигиналася.

— За всіма разом мені не подобається форма.

— Каталог?

— Перерахував на Gaia.

— Час?

— Перевірили станції з незалежною синхронізацією. Те саме.

— Викинь Catalina.

— Уже.

Він прибрав із розрахунку всі аризонські спостереження й знову запустив підгонку. Крива стала шумнішою, але вигин зберігся.

Нора подивилася на нього.

— Тепер викинь Гаваї.

Ілля прибрав Гаваї. Потім Чилі. Він по черзі позбавляв модель найточніших серій, змінював вагу старих спостережень, використовував лише дані після перигелію і, навпаки, тільки перші дні. Числа трохи плавали, але неприємна особливість переживала кожну спробу її знищити.

За кілька хвилин Нора сказала:

— Добре. Припустімо, це не одна обсерваторія.

— Я поки припускаю лише те, що не знайшов помилки.

— Ти вже два дні її шукаєш.

— Отже, погано шукаю.

Вона всміхнулася й підтягнула до себе вікно з фотометрією. Ілля повернув повний набір спостережень і відкрив список сил, які враховувала модель. Сонце, планети, Земля, Місяць — усе, що могло помітно вплинути на рух об'єкта на цій дузі, уже було всередині розрахунку. Він ще раз перевірив ефемериди, хоча й не сподівався там щось знайти.

Потім запустив модель із трохи іншим початковим станом.

Вона чудово описувала першу добу й гірше — останні.

Якщо змусити її збігтися з останніми спостереженнями, промах з'являвся на початку.

— Його не можна описати однією орбітою? — запитала Нора, не відриваючись від свого екрана.

— Можна. Просто не так добре, як мало б бути.

— Звучить майже заспокійливо.

— Так і є. Поки.

Він збільшив графік залишкових відхилень. На весь екран відхилення виглядало значним, тому Ілля знову зменшив вікно.

Деякий час вони працювали мовчки. Нора звіряла фотометрію, а Ілля знову переглянув вихідні зображення. Об'єкт залишався точкою. Ні хвоста, ні помітної коми, ні очевидної зміни форми зображення. Спектроскопісти теж поки не повідомляли нічого корисного: надто слабкий сигнал і переважно верхні межі там, де хотілося б побачити ознаки летких речовин.

За двадцять хвилин у внутрішньому каналі прийшло повідомлення від групи JPL.

We see the same residual trend. Testing non-grav terms.

Ілля прочитав його двічі.

— Що? — запитала Нора.

Він розгорнув повідомлення до неї.

— Вони теж бачать.

— Ну хоч не наша камера.

— Це ми з'ясували вчора.

— Учора я в це вірила менше.

Ілля повернувся до свого розрахунку.

Додавати новий параметр йому не хотілося саме тому, що це було надто легко. Якщо дозволити моделі ще один ступінь свободи, вона майже завжди стане кращою. Питання було в тому, чи відповідає цей параметр чомусь фізичному.

Він обрав стандартну негравітаційну компоненту й задав напрямок від Сонця. Спочатку залишив її величину вільною, потім додав залежність від відстані, близьку до оберненого квадрата.

Нора помітила нове поле на екрані.

— Комета?

— Одна з версій.

— Коми немає.

— Ми не бачимо коми.

Нора секунду дивилася на нього.

— Ми не бачимо коми. Добре.

— Скільки вийшло? — запитала вона за хвилину.

Він дочекався завершення розрахунку.

— Півтори десятимільйонних метра на секунду в квадраті на одиниці.

Нора насупилася, переводячи число у звичніший масштаб.

— І цього вистачає?

— Подивимося.

Нова підгонка завершила роботу. Ілля відкрив графік залишкових відхилень поруч зі старим.

На першому знайомий вигин усе ще було видно. На другому точки розподілялися навколо нуля значно рівномірніше.

Він перевірив статистику, змінив ваги спостережень і повторив розрахунок. Результат майже не змінився.

Нора нахилилася ближче.

— Значно краще.

— Так.

— Отже, знайшли?

Ілля не відповів. Він прибрав половину даних, знову зробив підгонку й отримав приблизно той самий коефіцієнт. Потім повернув їх і розбив спостереження за обсерваторіями. Ефект слабшав там, де астрометрія була гіршою, але не змінював знак і не зникав разом із конкретним інструментом.