Розділ 1

Хліб трохи нагрівся в обгортці. Марек відламав шматок, поклав решту на рюкзак і підставив обличчя вітрові. Внизу човен поволі повертався носом до каменю. Мотузка між ним і каменем випросталася, знову провисла.

Поки він жував, на коліно впала крихта кори. Марек зняв її, тоді помітив на штанині ще дві. Дерево потроху роздягалося просто над ним і, судячи з усього, не збиралося просити дозволу.

Він посунув обгортку під край покривала. Себе лишив на місці.

Тінь була добра: голова й плечі в прохолоді, випростана нога на сонці. Якби стегно погодилося лежати трохи рівніше, можна було б і заснути. Марек підклав під коліно згорнутий край куртки. Відразу стало краще. Праву руку влаштував уздовж тіла, долонею догори, і якийсь час слухав воду із заплющеними очима.

Вона шуміла зовсім близько, але щоразу трохи інакше. Короткий плескіт під човном, шурхіт на піску, кілька крапель із каменю. Далі, біля темного зуба, щось булькало. Марек розплющив одне око: човен стояв там само. Заплющив знову.

Від хліба лишився сухий присмак. Він дістав пляшку, випив і похитав її біля вуха. Вода була ще й у м'якій флязі. До повернення вистачало, якщо він справді повернеться, а не вирішить заодно оглянути весь берег. Пляшку поклав у тінь.

Можна було нічого не підігрівати. Не шукати сухого дерева, не влаштовувати вогнище між камінням, не мити потім казанок. Сьогоднішній обід вимагав тільки зубів. Із цими працівниками він поки що ладнав.

Марек доїв відламаний шматок і обережно ліг на спину.

Він прокинувся від власного незручного вдиху. Правий бік не схотів повертатися разом із ним. Кілька секунд Марек лежав нерухомо, поки біль стих до знайомого тягнення. Тоді сів, спершись правим передпліччям на згорнуту куртку.

На воду вже падала довша смуга світла. Не вечірня, ще ні. Біля розібраної сітки стояла жінка з плоским кошиком під пахвою. Вона дивилася на чужий перевернутий човен, потім поставила кошик і заходилася розбирати край сітки.

Марек потягнув до себе черевики, які перед дрімотою послабив, але жінка не рушила до нього. Знайшла потрібний кінець, протягнула його між пальцями. У кошик упало кілька темних грудочок.

Він знову випростав ногу.

— Твій сірий? — спитала вона, не підводячи голови.

— Мій.

— Потім вода сюди дістане. До того плаского, де в тебе вузол. Не лишай надовго.

Марек подивився вниз. Сухий світлий пояс на камені став вужчим.

— Я ще сьогодні назад.

— Тоді дивись на воду, коли підеш. Тут міняється.

Вона потягла сітку до себе й замовкла. Марек уже приготував коротку відповідь про те, звідки прийшов, навіщо і чи не шукає когось на цьому березі. Відповідь виявилася непотрібною. Він із задоволенням лишив її при собі.

Підвівся не відразу. Спершу підібгав ногу, посидів, тоді встав. На піску від покривала лишилася рівна суха пляма. До води він спустився в обхід гострого каменю, який на підйомі здавався зручнішою сходинкою. Перевірив прив'язь, дав човнові трохи більше місця. Вузол лишив доступним із берега.

Повертаючись, побачив між коренями маленьку круглу западину з водою. У ній плавали дві жовті лусочки кори. Одна прилипла до краю, інша кружляла, хоча вітер туди начебто не діставав. Марек присів так, щоб не тягнуло стегно, і дочекався, поки друга лусочка теж пристане.

Не пристала. Пройшла майже повне коло й знову вислизнула на середину.

Він усміхнувся й пішов до покривала.

Жінка тим часом розклала очищену частину сітки. Їй заважала гілочка, що зачепилася одразу за кілька петель. Марек побачив її раніше, ніж жінка, і вже нахилився вперед. Потім лишився сидіти. Вона повернула сітку, вивільнила гілочку й відкинула на сухе. Нічого не сталося від того, що він не встав.

Він розгорнув залишок хліба. Тепер їв повільніше, збирав пальцем крихти з обгортки. Після дрімоти шия стала вільнішою, шум у голові відступив. Йому захотілося лишитися ще. Пересунути покривало за тінню, випити води, подивитися, як зміниться затока до вечора.

Потім довелося б шукати місце вище, куди дотягнути човен або як його прив'язати на ніч. Думка ще не встигла обернутися планом, а він уже відчув, що не хоче нічого тут влаштовувати. Зараз усе було добре саме так: полежав, поїв, пішов, коли мав сили.

Марек склав порожню обгортку. Останній корж у рюкзаку лишався цілим. Він помацав його крізь тканину й закрив клапан.

У затоці він провів близько трьох годин. Сонце вже торкалося того краю каменю, який раніше тримав його голову в тіні. Жінка збирала сітку широкими вільними складками, не стягувала в тугий вузол.

— Підеш далі? — спитала вона, помітивши згорнуте покривало.

— Назад.

Вона глянула на його човен.

— То за дерево спершу вийди. Звідти видно смугу біля виступу.

— Подивлюся.

Марек підняв рюкзак, поправив лямку, щоб менше тиснула на плече, й спустився. Спис у човні лежав уздовж борту, як він його й залишив. Обидва весла були під лавою. Він переніс багаж, перевірив, чи нічого не притиснуло мотузку, й повернувся по покривало, яке лишив на сухому камені.

На хвилину захотілося розгорнути його знову. Берег нікуди не зник, після його підйому не сталося нічого такого, що вимагало б негайного відходу.

Він постояв, дивлячись на свою суху пляму під деревом. Тоді взяв покривало.

У човен сів із цілого боку, не спираючись на світлу накладку. Відв'язався, підтягнув вільний кінець усередину. Жінка вже несла кошик вище й не дивилася на нього. Марек дав човнові відійти від каменю, поклав праве весло на воду й повільно вивів ніс за дерево.

За деревом вода виглядала інакше. На ранковому шляху Марек бачив темну смугу збоку від носа; тепер вона лежала навскіс попереду, блищала дрібною рябизною. Далі, за виступом, берег ховався. До нього ще треба було дійти.

Марек перестав гребти. Подивився, куди відносить човен, обернувся до затоки. Камінь, до якого прив'язувався, ще було добре видно. Він трохи довернув ніс, тримаючись рівнішої води, й пішов широким вигином.