Глава 7

Дамір

Дійсно відключила телефон. ... Прокляття, тисяча проклять, як же складно розібратися, що зі мною відбувається!!! 

Емоції, вони зараз ніби нігтями роздирають на частини! Вона все ж таки жива! Слава богу, Даяна жива та неушкоджена. Відчуваю дику злість і одночасно неймовірне полегшення. Як у неї виходить, звідки у цієї дівчини такі здібності тут же роздратувати і одночасно викликати шалене бажання опинитися поруч із нею?! Тепер можна нарешті зітхнути на повні груди і скоординувати дії. Ох, не сумнівайся, Даяно, я знайду тебе. Крім одноразових телефонів існують ще й камери спостереження і десь ти обов'язково повинна була потрапити під об’єктив. ... Хм, кажеш, це наша з тобою дитина. Так навіть краще. Це просто чудова новина, що в моїй дитині не буде жодної краплі крові цього чудовиська Лінди Морлі.

...Ну ж бо, крихітко, не будь такою впертою, увімкни чортів телефон. Перевіряю з періодичністю один раз на годину. Не можу дозволити собі лягти та заснути, в такому стані голова забита лише думками про неї, про цю до нестями нестерпну ірландку. Боюся, що, якщо заплющу очі її образ розвіється, а наш ефемерний зв'язок знову вислизне. Варто було мені її відчути – і я вже на нервах, вже сам собі не належу, кидаюсь по кімнаті пораненим звіром, якому роз'ятрили численні рани. Як мені зрозуміти тебе, Даяно?

... Дев'ята ранку. Спроба номер дванадцять. Чую гудки і не вірю власним вухам! Прошу, прошу, прошу, тільки б ти його не викинула і мені не відповів якийсь безхатько, який знайшов його в сміттєвому баку. Відповідай, Даяно. Відповідай! Прокляття! Ти не можеш зі мною так вчинити!

- Всю ніч придумував розумні аргументи? - лунає музикою для мене її ображений голос. У ньому стільки претензії та звинувачення, ніби дала дзвінкого ляпаса моєму серцю.

- Привіт. Почнемо з того, що я пішов від Лінди і почав шлюборозлучний процес.

- Вітаю, містере! Яка надзвичайна рішучість! І де тільки сміливості набрався?! Думаєш, вийде завершити розпочате?

- Вийде, я завзятий. Ти мене погано знаєш…

- Та я тебе взагалі не знаю! - вибухає вона. - Тільки поверхнево. Мені навіть нічого буде розповісти моїй дитині про його батька. Тільки те, що у тебе найпрекрасніші в світі очі і що ти класно цілуєшся. О, мало не забула, є ж ще ці твої коронні манери істинного джентльмена! Хочеш правду, Даміре? Я визнаю, що утнула дурість, піддавшись пориву і зв'язавшись тоді з тобою, дозволивши тобі залізти мені в голову і закохати мене в себе!

- А ось я не шкодую. Ти змусила мене нарешті змінити моє життя, вивела мене зі сплячки. Послухай, адже у нас є шанс пізнати один одного трохи краще. Тому що я теж дуже мало про тебе знаю, Даяно Макграт, - намагаюся говорити спокійно, але відчуваю, що втрачаю контроль, вона ніби спеціально виводить мене з себе.

- А хто тобі сказала, що мені тепер хочеться щось про тебе дізнаватися?

- Логічно було б таке припустити, тому що ти знову увімкнула телефон.

- Це нічого не означає! ... Може, у мене були справи?

- Припустимо. Тоді дай мені відповідь на одне питання. Чому ти на мене сердишся? За що караєш? Адже це я повинен на тебе злитися, ти втекла, залишивши дурну записку на березі, нічого не пояснивши, вкравши мою дитину і порушивши слово.

- Так, я злюся на тебе, Даміре Шаклі! Тому що спочатку ти оповив мене своїми чарами, провів зі мною ніч, поплакався в жилетку який ти нещасний, а потім, коли я тебе покликала, коли ти був мені так потрібен, бо вирішувалася моя доля - ти сказав, що не можеш вирішувати всі питання одночасно, і що зможеш приділити мені час лише згодом, тому що у тебе в пріоритеті інші важливі справи. Спасибі, що розставив для мене все по місцях. І тепер я змушена ховатися і вирішувати свої проблеми самостійно. Тому ти й не маєш прав на цю дитину.

- То не ховайся, чорт забирай!!! - зриваюся, і переходжу на різкий тон. - Давай обговоримо разом як вирішити нашу проблему!!!

- Я не хочу бути твоєю проблемою, Даміре Шаклі. Як-небудь сама впораюся, - цідить мені крізь зуби ця незбагненна злюка.

- А мені що пропонуєш робити, га? Забити на те, що десь там росте моя дитина і десь мучиться в бігах дівчина, яка підірвала мені мозок і погризла мені серце? Думаєш, я така людина?

- Я не мучуся, тому не рви собі душу, бідолахо. Мені допомагають.

- Хто тобі допомагає? Хто тобі може допомогти краще, ніж я? Даяно, адже між нами були почуття, можливо, вони все ще є ...

- Почуття? Про які почуття мова? Про злість та образу? О, тоді між нами дійсно гаряче. Мені допомагає хлопець. Веселий, розумний, спритний. Єдина його проблема - він дуже наполегливий. Вбив собі в голову, що ми станемо парою. Але я з ним впораюся. Бачиш, турбуватися нема про що!

І звідки в ній стільки обурливої зухвалості?!

- Що??? - гарчу в слухавку і хрін з ними з цими манерами. - Що ти зараз сказала??! Ти навмисне мене дражниш??!

- Ні, просто сказала правду. Вибач, що у мене не вийшло тебе заспокоїти. Якби я хотіла тебе подражнити, я б розповіла тобі, як ми разом з ним спали на одному ліжку і як я ходила перед ним в одних трусиках.

- Де …ти? - шиплю я, і перед очима вже пливуть червоні кола.

- Ага, так я тобі й сказала ...

- Даяно, трясця твоїй бабці! Ти геть втратила розум? Давай припинимо цей цирк і почнемо спілкуватися, як нормальні люди!!! Що з тобою? Досить мене катувати! Чому ми не можемо зустрітися і все обговорити по-людськи?

- Тому що я тобі вже не довіряю, - шепоче вона. - Я можу прийти і відразу ж потрапити в лапи до поліції, тому що Дамір Шаклі марить мрією мати дитину. Ти тільки тому мені й телефонуєш.

- Звідки тобі знати?! Подивися мені в очі і постав це питання особисто! Господи, чому ти така непробивна! Чому ти так змінилася?! Ти ж розумієш, що я буду тебе шукати?

- А я буду тікати.

- Дідько, як же з тобою тепер складно. Добре ... дай мені хвилинку, щоб заспокоїтися. ... Даяно, я не хочу обривати наше спілкування. Я не збирався з тобою розлучатися ...