Глава 13

Коли я попросила Кетті переказати Джоан, що мені потрібно з нею поговорити – ніякої реакції не відбулося. Навіть починають закрадатися підозри, що вона мене навмисне уникає. Але якщо я хочу чогось досягти, зупинити мене складно, я підкараулила її на автомобільній стоянці о сьомій тридцять ранку.

- Гуляєш так рано? - здригнулася від несподіванки і ранкової свіжості Джоан.

- В договорі йдеться, що сурогатна мати не безвольна скотина і вона може висувати свої вимоги, якщо щось доставляє їй дискомфорт. Я прочитала дрібний шрифт внизу, - без «вітаю та привіт», одразу заявляю їй в лоб. - Так ось, я наполягаю, щоб до зачаття біологічні батьки не турбували мене своїми візитами. Тобто не скоротили їх, а припинили взагалі. Інакше нічого у нас з вами не вийде.

- Я передам твої вимоги містеру Шаклі. Хоча ти могла б сказати йому про це особисто по телефону.

- Ні, йому скажете ви, обґрунтувавши та підтвердивши мою умову з професійної точки зору. До вас він прислухається. Адже містер Шаклі так хоче дитину, а емоційний стан сурромами основа успіху, - мій впевнений злегка зарозумілий тон до остраху не подобається доктору Кемпбелл, вона не звикла, щоб нещасні загнані життям дівчата качали свої права, та ще й таким тоном.

- Добре, я з ним переговорю.

І мабуть вона не стала відкладати, тому що вже через півгодини мені подзвонив Дамір. І не взяти телефон було б нерозумно, хоча якийсь час я збиралася духом, щоб відповісти.

- Доброго ранку, Даяно. Ти могла б обговорити це зі мною. Неприємно було почути це від Джоан. Що трапилося, чому ти не хочеш мене бачити? - схвильований, засмучений голос штовхає мене прямо в серце. Як стрімко люди стають близькими і як боляче потім робити над собою свідоме зусилля, щоб розірвати або послабити цей зв'язок. - Лінда все-таки тебе зачепила. Люба, цим ти тільки допомагаєш їй позбавити мене останніх крапель радості.

- Ні, Даміре, цим я допомагаю собі і тобі. Я даю нам час подумати і поглянути на ситуацію більш пильніше. На відстані вийде оцінити чіткіше, так можна помітити дрібниці, які потім виростуть в величезну проблему. Я не хочу бути краплею радості, я хочу бути безмежним морем, - з таким самим сумом, посміхаюся у відповідь. - З чоловічої дзвіниці, напевно, бачиться все інакше, але постарайся поставити себе на моє місце. Підключи уяву і уяви себе безправною закоханою та начебто коханою жінкою, яка змирившись з ситуацією просто зігріває твою душу, відмовившись від своєї мрії та планів на життя. Ти прикував себе до свого шлюбу, ти вибрав досить дивну форму благородної інфантильності, бажаючи просто мати віддушину. Ти зробив свій вибір, так не заважай і мені зробити свій. Неприємна ситуація, як вчорашня зустріч з Ліндою, може повторюватися, і ніяка любов не виправдає цього приниження, яке я вчора пережила. Мене вчили, що навіть заради своїх почуттів не можна зраджувати самого себе. Мене виростили на прикладах мужності минулих епох, де мали значення вчинки, а не слова. Ти розумний чоловік, впевнена, ти все зрозумієш.

- А ось я не хочу відмовлятися від своїх почуттів і від бажання бути з тобою!

- Я теж не збираюся відмовлятися, але відпускати можна і люблячи.

- Даяно, давай без цих прощальних інтонацій! - відчутно занервував Дамір. І ці тривожні ноти в його голосі, провокують моє закохане серце попросити його приїхати, щоб знову обійняти, щоб знову притиснутися до його грудей. …Але я вперто тримаюся, впиваючись нігтями собі в долоню. Тому що твердо впевнена, що він повинен охолонути і оцінити все тверезим поглядом.

- Я не прощаюся, - ледве стрималася, щоб не схлипнути. - І не хочу робити тебе нещасним, навпаки, я хочу, щоб чоловік, який запав мені в душу, дивився на світ радісними, а не сумними очима. Але ти повинен сам захотіти звільнитися від цього суму. Не маючи можливості притиснути мене до себе, ти повинен визначити, що для тебе важливіше. Якщо той формат, якого ти дотримувався раніше, що ж, я виношу для вас дитину, отримаю свої гроші і більше ми не побачимося.

- Даяно, ти що штовхаєш мене до думки про розлучення з Ліндою?

- Я хочу, щоб ти подумав, як для тебе буде краще. І сама хочу теж подумати.

- І як це я не побачу тебе завтра в твій день народження? Давай зробимо виняток. Дозволь мені завтра до тебе приїхати. Хоча б ненадовго, - я чую, вірніше, відчуваю, як його тягне до мене, як він в мене закоханий, і через це відчуваю себе якимось бездушним чудовиськом.

- Ні. Інакше потрібного ефекту ми так і не доб'ємося, кожен раз будемо повторювати спочатку, - зітхаю з невимовною важкістю.

- Я сумую, - шепоче він.

- Я теж сумую за тобою, Даміре. Але це необхідний захід, - і щоб обірвати ці муки, я обриваю зв'язок. І цілу хвилину доводиться стояти з заплющеними очима, тому що я не хочу здаватися сльозам.

Під час сьогоднішнього огляду доктор Хьюз, колега Джоан, здався мені якимось незадоволеним. На моє запитання він натягнуто посміхнувся, запевнивши мене, що все йде за планом, але щось було явно не так, щось у них не виходило. Я теж вже трохи сумніваюся, що в мені приживеться яйцеклітина цієї мегери.

Сьогодні мене відвідують дивні думки, передчуття та бажання. І одне з них просто викручує мені руки, і якому я врешті-решт поступаюся, залишаючи ненадовго клініку, викликавши таксі. Мені раптом закортіло терміново забрати мої книги з банківської комірки. Тоді у мене не було вибору через Куїна, але сьогодні я маю намір вчинити по-своєму. Хоча я не розірвала договору оренди, нехай думають, що я забрала лише частину або що я незабаром повернусь та покладу все на місце, адже все одно доповідатимуть Даміру. 

Про свій майбутній день народження навіть не думаю, якось за останні роки я відвикла його відзначати. Зазвичай в цей день мене тягне додому, до Ірландії, і я сумую. Тому щоб не допускати сумовитих думок, я підготувалася заздалегідь, ледве доперши важку валізу до своєї палати. Завтра мені буде чим зайнятися. І як це Куїн ще не пронюхав. ... Або, навпаки, пронюхав і тепер йому не складе великих зусиль сперти мій скарб. ... Здрастуй параноя, як мені тебе не вистачало, а то все одні закохані думки в голові. Дідько! Я ж все одно йому не довіряю. І от як тепер бути? Зате поки я вирішую цю проблему я зовсім не думаю про Даміра, що ще раз доводить теорію, що від нещасного кохання не вмирають.