Глава 12

- Я, звичайно, радий чути твій голос, лялечко, але не о першій годині ночі, - сонно бурчить Куїн.

- Що ти за бандит такий? Мафія в цей час ніколи не спить! Мені потрібна послуга. Зможеш погуляти завтра зі мною в парку з десятої ранку до дванадцятої дня?

- А до ранку це ніяк не могло почекати?

- Ні, не могло. Я хочу знати відповідь прямо зараз!

- Зрозуміло. А ще мафія напевно повинна схоплюватися та бігти по кожному свисту гарненької дивачки землячки, я так розумію, як дресирований песик, тому що їй так захотілося. Прямо зараз відповіді ти не отримаєш, лялечко. Це повинно навчити тебе трохи хорошим манерам. Мені не подобається, коли мене беруть за горло серед ночі. Я зателефоную тобі завтра і скажу, що я вирішив. Солодких снів!

Ричу, дивлячись на телефон, на своє відображення в дзеркалі і шалено хочу втекти світ за очі. А потім якогось біса згадую ніжні, запаморочливі і солодкі поцілунки Даміра, книгу «Послання лісу» і застогнавши падаю на ліжко.

…Вранці процедури, огляд у лікаря, сніданок та очікування дзвінка Куїна. Як можна бути настільки нестерпним? А ще заливав мені, що ми подружимося! Навмисно подзвонив за десять хвилин до десятої, щоб довести мене до нервового тику.

- Я згоден. Цікавість вщент замучила. Чекаю тебе в парку, лялечко.

Я б йому за цю його «лялечку» двинула в ніс з великим задоволенням. 

Ви тільки подивіться, сидить на лавочці під жовтіючим кленом і з розумним виглядом читає газету! Примірний та свідомий житель столиці! Хто сказав, що це ватажок ірландських бандитів?

- У тебе мерзенний характер! – заявляю йому, сідаючи поруч, і уважно озираюся на всі боки.

- Подібне притягується, чи знаєш, - Куїн, посміхаючись, складає газету. - А що така войовнича?

- Притягуються протилежності!

- Неправда. І не сперечайся зі мною. Так що за план? Жах, як хочу дізнатися навіщо мені аж дві години потрібно стирчати з тобою в парку?

- Одна людина має побачити нас з тобою разом. Сподіваюся, це позбавить його від закоханості і поверне дорослому чоловікові тверезий розум. Мені більше нема кого попросити, довелося покликати тебе.

- Відчуваю себе якимось останнім варіантом в безвихідній ситуації. Навіть трохи неприємно. А що я з цього буду мати? Твоїх гарних очей мені буде замало. Ми мафія народ корисливий, сама розумієш, час це гроші, - мало мені його знущальної посмішки, так він мені ще й підморгує.

- Можу запропонувати цікавий варіант угоди. Якщо твої люди розшукають Метью Клейтона, ви можете отримати подвійне задоволення: набити йому морду, тому що Метью виявився ще тим виродком; і вибити з нього шістнадцять тисяч фунтів, які він мені винен, забравши їх собі. Зараз скину тобі на телефон його фото. Бажано вмазати йому кілька разів по яйцях, якщо такі у нього знайдуться. Як тобі моя пропозиція?

- Заманливо. Мабуть погоджуся, люблю відновлювати справедливість. Може, пройдемося? Трохи продуває.

- Читаєш мої думки.

- Так, я здібний хлопець. Так хто ж це в нас закохався? Хто цей нещасний, якого ти намагаєшся відшити?

- Яка тобі різниця?

- Велика. Раптом мені будуть бити обличчя, хочу знати з ким доведеться мати справу. Давай, лялечко, розповідай. Досить нервувати і кусати губи, бо мені теж хочеться, не знаю чого більше, чи то психувати, чи то пожувати твою губу.

- Дамір Шаклі. Чоловік баронеси, хай їй грець. Тобі нема чого нервувати, він дуже вихований молодий чоловік.

Але Куїн чомусь починає по-ідіотськи сміятися, прикривши очі долонею:

- От бідолаха, з дружиною йому однозначно не пощастило. Зате грошей кури не клюють. Навіщо відштовхуєш хлопця, могла б непогано поживитися?! Горда? Але гроші ж не пахнуть. А ще, якби ти була до нього байдужою, тобі було б по барабану, що якийсь там мудак відчуває до тебе ніжні почуття.

- Я не збираюся тобі сповідатися, - шиплю у відповідь і помічаю Даміра в кінці алеї. - Йде! Швидко обійми мене!

- Обійняти або для кращого ефекту взяти за дупу? Дитячий садок якийсь. Соромно кому-небудь сказати, чим я тут з тобою займаюся, - бурчить Куїн, і ніби знехотя притискає мене до себе.

- Тобі що важко мені підіграти? Ти ж казав, що я тобі подобаюся.

- Подобаєшся. Але я теж хлопець гордий. Я до тебе в подружки не наймався, і мені не подобається, коли мене використовують, щоб позлити іншого! - ввімкнув жорсткість Куїн. - А може, краще так? - і схопивши мене за підборіддя, Куїн зі злістю вп'явся в мої губи сердитим поцілунком. І замість того, щоб продовжувати гру я автоматично його відштовхнула. Ось цю сцену як раз і побачив Дамір.

- Може, ти прибереш від неї руки?! - кинув він Куїну, який спробував мене знову зловити.

- Чувак, а може, ти не будеш лізти не в свою справу? - огризнувся Куїн, притягаючи мене до себе за талію. - Вона моя дівчина. Ми так висловлюємо свої почуття.

- Схоже, їй не подобається, як ти їх висловлюєш. Відпусти негайно. Буде соромно, якщо я тебе вдарю прямо при ній, - Дамір підійшов ще ближче. Голос стриманий, але очі примружені, жовна грають. Мабуть я все-таки свого добилася, і він розсердився, бажаючи зігнати свою злість на Куїні.

- Готовий посперечатися, що тобі вже соромно і постійно має бути соромно, поки ти дивишся на цю дівчину, - у відповідь, в зелених очах ірландця миттєво зметнулася злість. - Совість не мучить одруженого джентльмена, що ви зібралися використовувати тіло цієї дівчини, бажаючи обдурити бога? Хочеться дитину – усинови сироту. Давай, бий. Я люблю битися, мені буде навіть приємно вмазати лондонському аристократу!

- Досить! Перестаньте! ... Господи, як це нерозумно! - не витримавши, завила я. - Пробач, - бубоню, не дивлячись на жодного з них.

- Кому ти це говориш? – зло цідить Куїн.

- Вам обом! - від сорому хочеться провалитися крізь землю. Як мені взагалі прийшла в голову ця ідіотська витівка?! Краще втекти без пояснень.

- Що, пошкодувала його симпатичне личко, Даяно? - заводяться ірландці швидко, а ось заспокоюються повільно. - Що за манери позбавляти чоловіків задоволення, лялечко?!