Глава 1

- Ні, ні, тільки не це! Будь ласка, не сьогодні! Це якась помилка! Місіс Бігс! - стукаючи каблучками по бетонній підлозі, б'ючи луною по вицвілим стінам, кидаюся до огрядної власниці нашого будинку, яка з незворушним виглядом спостерігає, як з моєї квартири двоє мурмил виносять мої речі! - Зупиніться, прошу вас! Поясніть, що відбувається?! - паніка вже кольнула десь в області хребта, але я все ще не вірю в те, що бачать мої очі. Якийсь ідіотський день їй богу...

- Помилка в тому, що я так довго дозволяла вам жити в моєму будинку абсолютно безкоштовно, клюнувши на вудочку цього твого чарівного покидька Метью, який щомісяця клявся та божився мені, що ви погасите свій борг! Моєї прихильності вистачило лише на півроку! Вже пробач, але тут не нічліжка! - презирливо підібгавши губи, плюється словами місіс Бігс, поки я намагаюся оговтатися, але земля піді мною вже похитнулася.

- Стривайте, які борги? - моментально захрипнувши, мацаю в сумці свій телефон. - Я кожного місяця давала Метью потрібну суму, щоб ...

- Вже не знаю, що і як ти йому там давала, але за шість місяців я не отримала жодного фунта, Даяно! Тому я вас виселяю, а якщо твоє барахло не покриє твої борги, ти сядеш до в'язниці, тому що договір про оренду укладений на твоє ім'я! - невблаганний погляд з-під важких повік розвіяв би мене на пил з превеликим задоволенням. Я, звичайно, не така чарівна, яким міг прикидатися Метью, і вмовити цю мегеру піти мені на поступки у мене майже ніяких шансів. Але я все-таки спробувала. Адже у Корнелії Бігс було всього лише дві слабкості: гроші та симпатичні хлопці. Значить, будемо давити на жадібність.

- Прошу вас, Корнеліє, не продавайте мої речі! Дайте мені терміну два тижні, і я заплачу вам сповна плюс бонус у розмірі двомісячної оплати! Молю, деякі дрібниці з мого мотлоху дуже цінні для мене, як пам'ять. Я не знала, що Метью мене обманює, клянусь! Обіцяю, я дістану гроші! Всього два тижні, - складаю долоні в благаючому жесті під її пронизливим поглядом. Вона не в курсі, що я зберігаю колекцію рідкісних книг мого батька, продовжуючи його справу. І якщо їх усі продати можна не тільки повернути борг, можна купити весь цей триповерховий будинок на дванадцять квартир, але я нізащо не розлучуся з жодним екземпляром. Це пам'ять та принципи впертої ірландки. Слава богу Метью теж не знав, наскільки безцінні ті потерті книги в старій валізі.

- Що ж, думаю твоє барахло коштує максимум три пенси і я тільки час даремно згаю. Гаразд, Даяно, даю тобі два тижні, але, якщо я не отримаю оплату, клянусь, ти опинишся за ґратами! А якщо спробуєш пробратися в опечатану квартиру раніше строку, сядеш до в'язниці ще швидше. Зрозуміла? Час пішов!

Він не пішов, а помчав галопом, а ось я, приземлившись на сходинках, намагаюсь зібрати до купи свої ошелешені думки. Я розчавлена та дико зла. Наймерзенніший день з усіх, що мені випадали в житті. Роблячи спробу додзвонитися до Метью, шостим почуттям відчуваю, що цей гад не візьме слухавку, що він мене просто підставив, вкравши мої гроші. Хоча довірливій дурепі так і треба! Симпатична чоловіча мордочка, посередній секс і уявна відсутність самотності. Навіщо було жити з хлопцем в якого навіть не закохана?! Ну, нехай мені цей паскудник тільки попадеться на очі!!! Чому ми жінки такі ідіотки, чому дозволяємо себе дурити красивими словами? Або я одна така особлива невдаха?

- Що скажеш, Дамблдоре? Навчиш голосно вити? - киваю старому бездомному псові, якій багато років назад «прописався» в цьому районі і він, між іншим, розумніший за багатьох, хто вважає себе людиною. За це його люблять і щодня підгодовують, тому часом Дамблдор виглядає краще, ніж я. Пес ткнувся мені в руку мокрим носом та співчутливо зітхнув, виляючи хвостом, немов знаючи секрет всієї цієї метушні. - Може, підкажеш, де взяти грошей або хоча б де переночувати? Даремно я приїхала в Лондон. Я вже майже ненавиджу це місто, хай вибачить мені королева. А знаєш, у чому родзинка сьогоднішнього дня? Ні, не в тому, що мене обдурив хлопець, це мій косяк  не потрібно було бути такою сліпою. «Бомбезність» цієї середи в тому, що сьогодні я втратила роботу. Супермаркету «Морісон» більше не потрібно стільки менеджерів. У мене немає дому, немає роботи, і я розмовляю з бродячим собакою, виливаючи йому душу.

До кого я можу звернутися за допомогою? Упс, теж тупик. Старі друзі й далекі родичі залишилися в Ірландії, а новими в Лондоні я ще не встигла обзавестися, тільки знайомі та колеги по роботі, у яких грошей точно не позичиш, а в банку кредит безробітній теж не дадуть. 

«Безвихідних ситуацій не буває, Даяно», спливає в голові улюблена фраза батька. Як мені хочеться зараз з тобою посперечатися, тато. Глибоко дихаю і прилив кисню в мозок дозволяє почати краще міркувати та заспокоїтися. Спочатку потрібно десь переночувати, але готель відразу відпадає, тому що у мене немає грошей. З усіх знайомих, котрих я швиденько перебрала в пам'яті, можна зателефонувати лише Міранді, ми разом з нею працювали в Морісон, і її не скоротили тільки тому, що вона встигла народити трьох дітей, яких тепер потрібно якось ростити та годувати.

- Привіт. Слухай, тут така справа, мене виставили з квартири, у тебе не знайдеться кута на одну ніч?

- О, боже, Даяно, до скорочення ще й це! Я так тобі співчуваю, ти так швидко пішла сьогодні, що я не встигла тобі сказати, як мені шкода, - тут же заголосила в слухавку Міранда.

- Так, мені теж шкода куди не плюнь. Так мені можна прийти до тебе або відразу топати під міст?

- Так, приходь, звичайно, якщо тільки на одну ніч. Сама розумієш, діти та мій Френк, який вічно бурчить, - я знала, що у неї добра душа, тому мій вибір і впав на Міранду. А завтра на свіжу голову думатимемо, як бути далі.

Сьогодні мене не радують навіть нові шкіряні туфлі, куплені на розпродажі три дні тому, бо доведеться довгенько йти пішки, а на підборах це задоволення не для людей зі слабкими нервами. Але йти доведеться, тому що таксі я теж не потягну, мені тепер потрібно берегти кожен пенс.