Розділ 14.

Після відходу Деміана мене відвели до моєї кімнати і принесли новий сніданок. Я почувала себе цілком нормально, навіть прокручуючи в голові вбивства цих людей. Вони – жерці. Вони – ті, хто був винний у смерті Хаосу та Тулаю.

«Кожен, хто причетний до їхніх смертей, повинен померти» - почула я в голові незнайомий голос. І була згодна.

За кілька годин на порозі моєї кімнати стояв Деміан. Він оглянув мене, побачив порожні тарілки, які ще не забрали, і дав знак слугам прибратися в моїй кімнаті. Мене ж він провів у свої покої. Я миттю кинула погляд на ліжко, оцінила обстановку. Але в мені більше не було страху. Я була впевнена у собі. Я була впевнена, що можу захистити себе від нього.

— Допоможи мені ще хоч із однією раною. Сил уже терпіти – просто немає! - знімаючи сорочку, сказав Деміан.

Він сів до мене спиною і почав чекати.

— Що ж Рейлі не допомагає тобі? - усміхнулася я, проводячи рукою по черговій його рані, але не поспішаючи полегшити його біль.

—  Не його магія. Виявляється, у кожного божества є своя сила.

У цьому я не зналася і не могла знати, хто з них двох бреше.

— То ти зустрічався з ним?

— То ти допоможеш мені? - запитанням на запитання відповів чоловік, з явним роздратуванням і, як мені здалося, втомою.

Я закликала силу і почала повільно обробляти його рану, розтягуючи його біль і час для розмови.

— Даси мені відповідь нарешті?

— Так. Я розмовляв з ним, - стиснувши зуби від болю, проскреготав Деміан. - Він знає, що ти тут зі мною.

— І чого вимагає? - я посилила потік магії, і побачила як сильно напружилося його тіло, як він стиснув кулаки, яким уривчастим стало його дихання.

— Щоби ми об'єднали два світи. Зруйнували той безглуздий захист Хаосу у вигляді гір Аклая. Напевно… - він затнувся, коли я ще більше посилила свої дії на його рану, - напевно, вони захищають ту частину світу від руйнівної твоєї сили. Можна якось м'якше, га?

— Що далі? Як він збирається вбити всіх нас?

— Думаєш, він ділиться зі мною такими планами? – хмикнув чоловік. - Швидше про це дізнаються першими жерці, ніж я.

Я закінчила, і Деміан зробив різкий видих і плечі його стали пониклими.

— І чому ти мені дав убити їх? Що тепер скажеш іншим? – я повільно попрямувала вздовж каміна, дзеркал та вікна, без якоїсь цікавості розглядаючи похмуру обстановку його покоїв. Краєм ока помітила, як Деміан підійшов до одного з дзеркал і подивився на себе, проводячи пальцями по рані. Він довго й уважно розглядав шрам. І я спочатку подумала, що він вирішив проігнорувати мої запитання, але помітила, як він заплющив очі і якось втомлено зітхнув.

— Жерці стали першими, з ким Рейлі почав своє спілкування. Я – лише… інструмент у їхніх руках. Як і ти.

Я іронічно зігнула брову і навіть голосно хмикнула.

— О, бідолашний і нещасний Деміане, так огидно почуватися лише іграшкою в чужих руках? Чи ти вирішив мене розжалобити? Я – не на твоїй стороні, любий мій чоловік. Була б моя воля, убила б тебе, а не лікувала. Тільки біда в тому, що жити я хочу сильніше, ніж мститися тобі.

Деміан обернувся до мене і теж хмикнув.

— Тепер ми з тобою в одному човні. Час навчитися боротися разом. Ти ж сама цього хотіла.

Деміан пройшов до шафи і витяг нову чисту сорочку. Одягаючи її, він продовжив:

— Те, що я сказав про жерців – правда, Вікторіє. Як свого часу ми керували Тулаєм, так Рейлі керує через них і моєю долею. Але я гадаю, що і серед них не всі обізнані. Знаєш, чому вибрали саме мене як майбутнього короля?

Я запитливо зігнула брову. Не дуже цікаво, але нехай розповідає.

— Не впевнений, наскільки ти знаєш справжню історію, але як ти думаєш: ріс собі маленький хлопчик Тулай у стінах монастирів і в один несподіваний момент стає королем. Хм… невже самопроголошеним? Чи куди поділася інша королівська родина? Яка правила до нього? Не замислювалася, Торі?

Я задумливо схилила голову. Це вже справді було цікаво.

— Я пам'ятаю, як Хаос розповідав мені про те, що коли Тулай загинув під час битви з ним, то люди зробили його своїм богом. На той момент у нього були дружина та троє дітей. На жаль, більше нічого не знаю.

— Так, Тулай виступив проти Хаосу з армією найсильніших магів королівства. Звичайно, йому в цьому допомогли жерці, які мали вплив на палац.

— До чого ти ведеш? - перервала я довгий відступ Деміана. Він скривився, застебнув останній гудзик і накинув піджак.

— Не люблю, коли мене перебивають, Торі, — крижаним тоном зауважив він. - Також хотів тобі нагадати, що твій братик щоразу перетворювався на нового і нового короля. Ось і питаю тебе, як ти думаєш, як він став тим самим ще першим королем?

Деміан обережно сів у крісло, адже інші рани ще турбували його. Закинув ногу на ногу, і почав чекати моєї відповіді.

Звичайно, я могла припустити, що при перевтіленні жерці могли вбивати якимось чином… душу короля чи чергового спадкоємця. І мені раптом стало не по собі від усвідомлення, якими шляхами Тулай ставав щоразу королем.