Розділ 22.

Цієї ночі він просто був поруч зі мною. Тримав у своїх обіймах, ніжно цілував моє волосся і заспокійливо гладив по спині. Я заснула не відразу, але сон прийшов міцний та довгий. Мені снився… Хаос, його кохана, Тулай, люди, які спалювали нещасну жінку, війна та найголовніше… я відчувала біль Хаосу, що руйнує цей світ, його ненависть і помсту. Жаль, що в книгах не знайти справжню історію нашого світу.

Магію Хаосу мали не просто звичайні люди. Тільки маги і зі знатного роди. Якщо в мене є магія Хаосу, і ця магія передається від матері до доньки, то чи означає це, що моя мати чи моя прабабка була сильною магічкою чи кимось із дуже знатного роду? І яке мала відношення моя сім'я до тієї єдиної жінки, яка полюбила бога? Адже вона народила лише сина, Тулая. Дітей у неї більше не було. «Якщо тіьки її вбили» - відразу ж згадалися слова Деміана. Її сховали від Хаосу, як і Тулая? Але чому? Я не могла зрозуміти. Та, напевно, ніхто б і не зміг. Ми не знаємо справжніх мотивів тих людей, які розпочали війну між богом та його сином.

Батько знав, хто я, що мною скористаються з метою знищення Хаосу. Чи означає це… що це нічого не означає. Я розплющила очі. Щільні штори не пропускали яскравого сонячного світла. Деміана поряд не було. Я потяглася в ліжку і не поспішала вставати. Почався новий день, що він принесе нам? Нові загадки та розчарування?

Почувши дивний шум, що долинав через зачинені вікна, мені довелося встати. Відсунула штори, відчинила вікно і завмерла. У дворі, майже навпроти моїх вікон була…

— Деміане, ні! – крикнула я, але чи чоловік не почув, чи вдав, що не почув. Декілька розрядів прийшлися по спині бідного Ерстена. Я не знала, в чому він був винний, але бачити це я не хотіла. - Деміане, припини негайно! - закричала я знову і кинулася з кімнати геть.

На подвір'ї зібралися всі слуги, дивитися на яких було моторошно: всі зблідлі та налякані. Ерстен був прив'язаний до дерева і на його спині вже виступили крапельки крові, а шкіра навколо його ран була вкрита льодяними кірками. Серед слуг, але трохи вдалечині, стояла й Софі. Тільки Ірен не було.

Я бігла до них, забувши навіть накинути халат, в одній мереживній сорочці. Але з кожним кроком, дивлячись на кам'яне обличчя Деміана, мені здавалося, що повернувся той, колишній чоловік. Але я спробувала відкинути ці думки. Навіть якщо до нього повернеться пам'ять, то він не забуде всі ці дні?

— Деміане, що ти робиш?! - суворо запитала я, обійнявши себе руками, раптово зрозумівши свою помилку з одягом. – У чому він винний? Що за показове покарання?

Чоловік кинув на мене лише побіжний погляд і вибрався. Знявши з себе піджак, накинув мені на плечі і сталевим голосом наказав повертатися до будинку. Але я навіть думати не хотіла його слухати!

Коли я побачила в повітрі блискучі іскри, я стала між Деміаном і Ерстеном.

—  Вікторія, геть!

—  Не піду! Поки ти не скажеш, що тут відбувається!

Іскри згасли, але його погляд не змінювався. Був усе таким же, як і раніше: холодним і чужим.

— Проводжу виховну роботу. Мабуть за час моєї відсутності тут всі забулися і втратили елементарне почуття совісті.

— Деміане, охолонь, — підійшовши до нього, і трохи м'якше промовила я. - Скажи, в чому завинив Ерстен?

— Я не збираюся звітувати перед тобою, Торі. Це мій будинок, і тут я наводжу порядки.

Я бачила в його очах якусь агресію, але не могла зрозуміти, що могло спровокувати її. Мені було шкода Ерстена, хоч я й не знала його провини. Але була впевнена, що нічого поганого він не міг утворити. Звичайний конюх. Іноді любить поледарювати, але це не є причиною для такого покарання!

— Іди, Торі, - проскреготів крізь зуби Деміан.

— Торі, я забув просто вчора повідомити про твоє повернення. Вони тебе всі шукали ще довго… – крикнув Ерстен, намагаючись знайти захист у мене.

— Мовчи! – грізно обірвав його Деміан.

— І все? – дивилася я на свого чоловіка.

— Іди, Торі, - повторив він, зовсім не пом'якшившись.

— Ну, давай! Карай! – також зірвавшись на крик, відповіла Деміану. - А ще можеш покарати і мене, що я порушила твою заборону і покинула будинок. Адже могла й не повернутись живою зовсім…

Ми всі пригнулися від несподіваної хвилі магії. Всі зблідли і були сильно налякані. Правда... крім Софі. Її безпристрасне обличчя чомусь мені відразу впало в очі, але я швидко перевела свою увагу на Деміана.

—  Якщо хтось ще, - його голос був страшно тихим, що змушував усіх прислухатися і ловити кожне його слово, - у цьому будинку порушить моє слово, мені начхати на ваші нікчемні життя. Я вимагаю беззаперечного підпорядкування. Життя моєї дружини я ціную найвище за все. Усвідомили? І я знаю, що в цьому будинку хтось доносить про мої дії та слова. Передайте, що готовий зустрітись, але дружину свою я не віддам.

Він швидко попрямував до будинку, схопивши мене за лікоть і мало не тягнучи за собою.

— Що відбувається так рано вранці? – зустріла нас Ірен у холі. Мабуть потужна хвиля магії торкнулася і вдома. Вона стривожено подивилася на сина, а потім ковзнула поглядом на мене.

— Тебе це теж стосується, — процідив чоловік до матері.