Частина 1

 Самі тричі встигла прокататися на каруселі, щоразу на іншому персонажі, перш ніж поруч з'явилася Самая із задоволеною П'яточкою. Мала, вишкіряючись, через раз протяжно вила «у-у-у-у», по ходу імітуючи паровоз. Самі радісно підлетіла до нас і, задихаючись, почала описувати, як вона тричі й на різних скакунах летіла зі швидкістю вітру. Їй вторила малеча, яку поставили на землю: вона, щось лепечучи та широко розводячи ручками, заходилася описувати подрузі свої пригоди.

 — Ну, так-то краще! — заявив я, звертаючись до дівчини й водночас указуючи на задоволених малих, які радісно галасували, крутячись під ногами.

 — Як же добре, що ти нас привів сюди, Стрілку. Мені так добре вже давно не було, — прошепотіла дівчина мені на вухо, притиснувшись усім тілом, а наостанок ще й ніжно поцілувала в щоку.

 — Добре, коли добре! — проголосив я. — Ну а тепер на нас чекає колесо огляду. Тут прохання не бавитися, бо якщо впасти з такої висоти, то те, що залишиться внизу після падіння, контролер просто збере віничком у совочок.

 — Оце вмієш ти заспокоїти, прямо аж хочеться бігти на твої атракціони! — підколола Самая.

 — Домовилися. Хто першим прибігає до колеса, з'їдає всі П'яточчині льодяники.

 — І-і-і-і-і-є! — заголосила дрібна і кинулася до Самаї перевіряти цілісність своїх запасів.

 Уважно перевіривши свої скарби цілих три рази, кошеня відразу закинула за щоку, ще раз промоніторила залишки і знову віддала їх дівчині, обвівши нас підозрілим поглядом.

 — Ти поглянь, Самає, на цю дрібну засранку! Вона на мене за мої ж гроші дивиться як на злодія, готового вкрасти подаровані їй же солодощі. Ось нахабна бродяжка, ану швидко воруши поршнями в бік колеса, а то зараз враз зжеру всі твої льодяники!

 Та зупинилася, дивлячись на мене враз виряченими очима, в яких плескалася непідробна образа, мовляв: «Як же так, ти ж сам мені їх купував, тепер смаколики мої по праву, за що ти хочеш їх у мене відібрати?».

 — А не треба бути жадібною і ховати від нас усе підряд. Ми з повагою ставимося один до одного, і ніхто ні в кого не краде. Пора тобі забути свої вуличні замашки.

 — Як мені подобається дивитися, як ти спілкуєшся з П'яточкою, ніби вона й справді тобі відповідає або сперечається з тобою, — [усміхнулася Самая].

 — Тому що так воно і є. Ти просто придивися до її міміки і жестів — там практично все стає зрозуміло. А якщо чогось не розумієш, вона може класно малюнком пояснити.

 — Ти серйозно?

 — А як, на твою думку, Самі з нею спілкується? Вони ж базікають як нормальні люди.

 — Так, мамо, П'яточка розуміє все-все, що я їй кажу, — підтвердила мої слова Самі. — І коли вона щось показує або вимовляє якісь звуки, я теж майже все розумію, що вона хоче сказати.

 — Неймовірно!

 — Ось тому їй і треба давати прочухана, бо все розуміє, та тільки робить навпаки.

 П'яточка, почувши, що їй треба давати прочухана, одразу ж сховалася за поділ сукні Самаї й почала звідти обережно визирати, демонструючи перелякану набряклу мордочку. Я раптово стрімко кинувся в її бік, налякавши всіх навколо, але таки встиг схопити малечу за шкірку. Та від несподіванки заверещала і почала хвицятися, та я, незважаючи на ті вибрики, закинув малу собі на плече й швидким кроком попрямував до колеса, примовляючи на ходу:

 — Ходімо вже, а то забалакаєш нас тут, нічого не встигнемо з наміченого!

 — Стрілку! Ти до серцевого нападу можеш усіх довести своїми витівками! — вигукнула дівчина, тримаючись однією рукою за серце, а іншою намагаючись ляснути мене по плечу.

 До колеса великої черги не спостерігалося, тому з першого заходу ми зайняли одну з кабінок і веселою компанією розсілися по своїх місцях. Поки колесо стояло нерухомо, мої дівчата весело перегукувалися, бавилися і сміялися, а П'яточка взагалі носилася з місця на місце, іноді незграбно падаючи на підлогу й неабияк забруднивши свій новий одяг. Але всі веселощі тривали рівно до того моменту, поки колесо не почало підійматися. Вірніше, поки не піднялося приблизно на висоту чотириповерхового будинку, і підіймалося далі, не думаючи зупинятися.

 Самі, лише раз глянувши вниз, відразу відсунулася від краю і притиснулася до матері, боячись навіть опустити очі. А П'яточка так узагалі після першого ж випадкового хитання кабінки залізла з головою мені під футболку — тільки пара худеньких ніжок у синеньких сандаликах залишилася стирчати зовні. Я ж, щоб ще більше загострити ситуацію, спеціально похитав гойдалку і крикнув у комір своєї футболки: «Падаємо!». Почувши у відповідь нестямне «і-і-і-і!», я весело зареготав, але відразу перервав свій сміх, натрапивши на дві пари очей, що дивилися з німим докором, а від Самаї ще й отримав долонею по коліну.

 — Гаразд, народ, розслабтеся! Подивіться, яка краса навколо, благодать! Зараз колесо на кілька хвилин зупиниться, щоб люду було змога помилуватися вечірнім містом з висоти, ну а парочкам — пообійматися... Але, оскільки ми вже сімейні й статечні, а місто ви боїтеся розглядати, то я пропоную — випити! Самає, ти як щодо того, аби спробувати «Шато Мутон...» і як-то там далі?

 — Це ж дуже дороге вино, звідки воно в тебе? — здивувалася дівчина.

 — Вважай це за сюрприз. Так будеш чи ні?

  Насправді я ще при вході помітив невеликий павільйончик із розмаїтим вибором усіляких вин. І коли повів Самі на другу ходку кататися на каруселі, поки вона «літала», швидко збігав і купив пляшку одного з найдорожчих вин, що обійшлося мені в сім золотих, плюс пляшку ситра для малих і чотири фужери, які теж коштують чимало. Але не з пластикових (або чим там їх замінюють) склянок же поїти даму таким дорогим вином.

 Склянки помістилися у віртуальний рюкзак, а ось пляшки туди не лізли. Я поки що точно не знав причини, але здогадувався, що справа в місці створення предмета. Якщо його виготовили або якимось чином доставили з Землі Системні — то предмет вільно поміщався в рюкзак, ну а якщо був місцевим — то на жаль! Тому пляшки я старим перевіреним способом запхав за пояс, прикривши майкою горлечка, що залишилися стирчати.