Розділ XXXVII — Демонстрація персня

Айзек ще дивився на старий лист, коли Масаюкі забрав його зі столу.

Сім місяців.

Хтось шукав Перстень задовго до того, як Айзек знайшов острів.

Задовго до кораблетрощі.

Задовго до того, як чорне кільце опинилося на його пальці.

Масаюкі акуратно склав аркуш.

— Покажеш?

Айзек підняв очі.

— Що?

— Перстень.

— Ви вже його бачите.

— Я хочу побачити, що він робить.

Габріель повільно повернув голову до Масаюкі.

— Після всього, що ви про нього почули?

— Саме тому.

Айзек відкинувся трохи назад.

— Я думав, ви не хочете, щоб хтось знав про мою силу.

— Хтось — ні.

Масаюкі налив собі ще чаю.

— Я — хочу.

— Просто з цікавості?

— Переважно.

Айзек глянув на Такао.

Той знизав плечима.

— Не дивись на мене. Я теж хочу.

— Дуже підтримав.

Габріель поставив чашку.

— Якщо він зруйнує будинок, я залишаюся лежати.

— Ти й так більшу частину часу лежиш, — відповів Айзек.

— Саме тому план реалістичний.

Масаюкі ледь усміхнувся.

Айзек опустив погляд на стіл.

Чайник.

Чашки.

Невеликий металевий тягарець, яким притискали папери.

Дерев’яна підставка під чайник.

За відчиненою перегородкою виднівся сад.

Каміння.

Вода.

Айзек провів великим пальцем по Персню.

— Що саме хочете побачити?

— Здивуй мене.

Габріель тихо пирхнув.

— Оце дарма.

Айзек усміхнувся.

На мить заплющив очі.

Світ змінився.

Не зник.

Навпаки.

Став значно більшим.

Він відчув металевий тягарець.

Щільний.

Рівний.

Маленьку тріщину всередині дерев’яної підставки.

Камінь за кілька кроків від галереї.

Цвяхи у стінах.

Петлі дверей.

Лезо меча Такао.

І разом із цим звичний синій колір його очей зник.

Райдужки спалахнули бурштином.

Яскравим.

Майже золотим у теплому світлі ламп.

Масаюкі перестав торкатися чашки.

Айзек простягнув праву руку.

Металевий тягарець на столі тихо хруснув.

Не зрушив із місця.

Просто втратив форму.

Краї попливли.

Метал витягнувся тонкою стрічкою, скрутився сам навколо себе й за кілька секунд перетворився на складний вузол із рівними петлями.

Такао нахилився ближче.

— Гарно.

— Я ще не закінчив.

Дерев’яна підставка під чайником здригнулася.

Габріель машинально підняв чашку.

— Дякую, що попередив.

Дерево не тріснуло.

Волокна почали повільно змінювати напрямок.

Кругла підставка стала ширшою.

Краї піднялися.

Згорнулися тонкими пелюстками.

За кілька секунд чайник стояв усередині дерев’яної квітки.

Габріель подивився на неї.

— Це вже непотрібно.

Айзек не відводив погляду від Масаюкі.

— Саме тому красиво.

Потім щось за спиною губернатора тихо заскреготіло.

Масаюкі не озирнувся.

Такао — так.

Один із гладких каменів біля краю ставка повільно втрачав округлість.

Камінь не летів.

Не піднімався.

Він залишався лежати там само.

Але поверхня змінювалася.

Виступила голова.

Тонка шия.

Лапи.

Хвіст, обгорнутий навколо основи.

Через кілька секунд на місці звичайного каменя сидів маленький дракон.

Нерухомий.

Кам’яний.

З промальованими лусочками й вузькими очима.

Такао довго дивився.

— Ти точно знайшов Перстень кілька днів тому?

Айзек відчув короткий спалах задоволення.

— Так.

Габріель це помітив.

— Не заохочуй його.

Масаюкі підвівся.

Вийшов на край галереї.

Присів біля кам’яного дракона.

Провів пальцем по маленькій голові.

— Тріщин немає.

— Мали бути?

— Після такої зміни — так.

— Значить, не мали.

Масаюкі подивився на нього через плече.

— Любиш вражати?

Айзек усміхнувся.

— Коли є кого.

Габріель прикрив очі долонею.

— Все. Тепер він нестерпний офіційно.

Айзек розтиснув пальці.

Бурштин у його райдужках згас.

За кілька секунд очі знову стали синіми.

Чорні лінії на правій руці залишалися темними, але не розповзалися.

Лише біля Персня відчувалося слабке тепло.

Масаюкі повернувся до столу.

— Болить?

— Ні.

— Виснажує?

— Таке — майже ні.

— А те, що сталося у дворі?

Айзек перестав усміхатися.

— Інша справа.

— Наскільки інша?

— Дві доби без свідомості достатньо?

— Цілком.