Розділ 19

Поїла, напнула красиву сукню і сиджу як лялька без діла. От що робити дівчині, яка пізнала соціальні мережі, сайти знайомств та інтернет-покупки, у замку дракона? З нудьги можна померти! Чим зайняти себе до вечора? Пилюку піти повитирати чи наложницям нерви помотати? Служниця не знає де Рам, сказала, що пан залишив замок на світанку. Ну і де він шастає? Складає казки для мене в тиші печери?

Штурхаю двері і шурую в бік сходів, підтримуючи пишні спідниці, хочу спуститися вниз, потрібно хоча б вивчити замок, всі входи та виходи, може колись доведеться драпати.

Спеціально вирішую затриматися на поверсі, де розташований «квітник» нашого дракона. Думаю, настав час познайомитися з дівчатами ближче, підвищити градус емоцій, зловити хвилю екстриму. Іду на голоси і застаю наложниць за нудним, як на мене, заняттям – перебирають свої прикраси. Бідолахи теж не знають чим себе розважити. Миттєво згадую наш поцілунок із Рамом, мої думки галопом скачуть далі, розвиваючи сюжет, одразу ж уявляю, як він цілує кожну з них і мене починає душити дивне почуття. Розумію, що вони ні в чому не винні, але мені хочеться все тут на фіг спалити.

— Який сьогодні чудовий ранок чи не так? — Зображаю щасливу посмішку. — Як добре, що ви є одна у одній, вам тепер буде не так сумно… поки Іфраїм зайнятий важливішими справами.

— Вважаєш, що ти краща за нас? — непривітним тоном вимовляє брюнетка з неймовірно гарними очима. Розумію чому Рам її вибрав, від такого личка складно відірвати погляд. Але… я тепер встала в позу принципу і збираюся прикрити цей бордель.

— Ні, я так не думаю. Якщо брешу, нехай мені біла ворона очі виклює. Просто я впевнена, що Рам не сушить собі голову цілими днями, думаючи про своїх наложниць і не живе заради вас, у нього багато інших інтересів, а любовні втіхи — це таке… спосіб відпочити. Мені от цікаво, що стає з дівчатами, яких він відпускає, коли вони йому набридають? Їх видають заміж чи вони вирушають у храм служити богам, а може тихо чахнуть на краю світу?

— Ти зла! — Схоплюється гарненька білявка, стискаючи кулачки, явно бажаючи вчепитися в мої руді коси. — Не розумію, що наш пан у тобі знайшов! Йому не подобаються злі жінки! Це ти тут довго не затримаєшся!

— Я не бажаю вам зла, нікому не бажаю. Просто кажу правду, про яку ви замислюватися не хочете, — знизую плечима. — Ви наївні дурепи, які стали іграшками дракона, вважаючи, що тепер живете у бога за пазухою. Але нічого не триває вічно і падати з висоти своїх ілюзій зазвичай дуже боляче. Вибачте, якщо говорю незрозуміло чи образила вас ненароком.

— Наш пан дозволив тобі називати його Рамом? — тихо запитує у мене третя лялечка із сумними очима.

— У сенсі дозволив? — Не розумію в чому прикол. — Він мені так назвався першого дня нашого знайомства. А як ви до нього звертаєтесь?

— Іди геть, ми не хочемо тебе тут бачити! Ми поскаржимося нашому пану, що ти нас засмутила своїми ревнощами та злобою. Тебе за це покарають, навіть не сумнівайся, — я вже зрозуміла, що брюнетка найзавзятіша з них і якщо я тут ще трохи затримаюся — ці милі кішечки перетворяться на тигриць і гамселитимуть мене поки нас на розтягнуть.

Довелося піти без подальших коментарів. Покарають! Ха! Налякала! Хай тільки спробує! Я тоді весь його рай засію шипами!

…Цілий день тиняючись замком я все ж таки встигла вивчити всі його закутки та коридори. Тільки в одні двері не змогла потрапити. На них немає ні ручки, ні замка, видно запечатані магією і, напевно, за ними приховано щось дуже цікаве. Доведеться розпитати Рама як тільки випаде слушна нагода і у нашого дракона буде гарний настрій.

— Радий, що ти на мене чекаєш, Лідіє, — з'являється безшумно, усміхнений, бадьорий, свіжий, наче тільки-но зі спа-салону. У шовковому халаті. Тільки вже у зеленому.

— Схоже, з'являтися до мене в такому одязі вже стає традицією, — відштовхуюсь від підвіконня і підходжу ближче, щоб краще розглянути вираз його очей. Мені цікаво, ті красуні вже встигли йому на мене наскаржитися.

— Хм-м-м… що ж, хай буде традицією. Готова почути історію? — Запитує начебто про одне, а в погляді написано «ти готова до наступного поцілунку?»

— З радістю послухаю, — думаю, куди краще присісти і Рам відразу відповідає моїм думкам.

— Якщо чоловік і жінка не одружені, і вони не коханці, то у присутності чоловіка благородного походження слід сісти на софу чи стілець. На ліжко тільки якщо чоловік сам тебе покличе і якщо ти будеш готова йому віддатися.

Закочую очі, ледве стрималася, щоб не пирхнути:

— Цих правил етикету наложниці теж дотримуються?

— Ні, це правила для жінки, яка гостює у будинку шляхетного добродія, — ще й зухвало посміхається. — З наложницями все набагато простіше. …Сьогодні я розповім тобі про мого прапрадіда, якого звали О, — продовжує, щойно я вмостилася на софі.

— Просто О? Таке коротке ім'я?

— Так, його звали О. І він був неперевершений кожною рисою свого тіла в будь-якій подобі. Ним захоплювалися, коли бачили перед собою і доблесного вродливого чоловіка, і могутнього прекрасного дракона. У нього не було вад чи гидких рис характеру. Навіть сонце милувалося ним тишком-нишком, — Рам сідає поруч зі мною… доволі близько. Халат накинутий недбало, майже розхристаний і мене хвилює те, що я бачу. Сильніше стискаю коліна та зітхаю. Напевно, зараз скаже, що він копія свого прапрадіда.

— Як гадаєш, чому люди висловлюють вигук свого захоплення звуком «о»? Все пішло від мого прапрадіда. Дивлячись на нього, всі вигукували його ім'я, бо кожного він чимось обдаровував, заглядаючи в їхні душі. Мій прапрадід володів сильним магічним даром — він міг виконувати таємні бажання чистих душ. Якось до нього прийшла жінка з племені вовків, її сина сильно поранили у сутичці, навіть не було шансів, що він доживе до ранку. І все, про що мріяла ця мати — щоб її син прожив довге щасливе життя. Вона навіть була готова віддати йому всі свої сили і всі свої наступні життя, такою сильною була її материнська любов. О не міг зцілювати, але, відчуваючи її чисту душу, він виконав її бажання і молодий перевертень вижив, а душа його матері так ніколи і не відродилася в жодному світі.