Розділ 12

Та зараз, вже розбіглася, біжу, перечіпаюся, щоб упасти на коліна і слухняно опустити голову. Не в цьому житті, красунчику! Виховувати мене не треба, я дресируванню не піддаюся. Навколішки перед тобою я можу опуститися лише в одному випадку – якщо мені захочеться зробити тобі приємно, але поки що це тобі не світить. Зараз у мене тільки два бажання: вислухати твою історію, щоб знати з ким я маю справу і придумати спосіб, як від тебе злиняти, тому що поповнювати твій гарем я не збираюся. Хочеться виплюнути йому в обличчя одну зі своїх уїдливих фраз, наступити на его цього шикарного чоловіка, щоб трохи опустити його на землю, але доводиться терпіти, прикусивши язика. Спочатку треба дати Раму можливість відповісти мені відвертістю на відвертість. Навіть погляду не відводжу, хоч у цих чорних очах непроглядна темрява.

— Мій рід давній, як і цей світ. Могутній, але не численний, тому що справжні дракони народжуються рідко, а рідко, тому що для зачаття потрібна іскра справжнього кохання, — починає, нарешті, свою розповідь. Боже, які складнощі, майже Шекспірівська драма. — І враховуючи те, що наші душі сплетені з сили нерозгаданої темряви та прадавнього полум'я, а наші серця не такі зніжені як у людей, наші серця немов закуті в броню, бо час від часу ми змінюємо подобу, кохання нам мало знайоме, його іскри спалахують дуже зрідка. Ходять чутки, що драконів дратує закоханість людей, що ми заздримо здібності людей любити – і це єдині правдиві чутки про нас. Мої пращури були наділені величезною силою, тому що вийшли з первозданного світла, і сила цієї магії передається нам по крові. Я можу багато чого, те… що ти навіть уявити собі не можеш. Думки та дії будь-якої людини для мене не секрет, ти вже в цьому переконалася, але це лише крапля моїх здібностей. У тебе ще буде можливість дізнатися, на що я здатний. Страх, Лідіє, перемагає будь-яку жіночу впертість. Краще не доводь мене, не буди в мені того звіра, який тобі не сподобається. У цьому світі драконячих родів залишилося кілька, але перед моїми матір'ю та батьком, всі інші дракони схилялися, як тепер схиляються перед нами, бо мої батьки були відзначені та обрані правити, і вочевидь вони палали любов'ю один до одного. Сила подарувала їм сімох синів та одну дочку, найбільша рідкість для драконів мати багатодітну родину.

І, звичайно ж, всі ми плекали і були готові померти за нашу молодшу сестру Лею, чия краса якось полонила підступного князя. Я сьомий син, тепер вже наймолодший. Але це не означає, що я слабше моїх братів, швидше навпаки, я небезпечніший, ніж будь-хто з мого роду, тому що був найсильніше прив'язаний до сестри. Ми живемо довго і старіємо дуже повільно. Ми можемо спати роками, зберігаючи свою молодість та сили. У кожного з братів у Химерних скелях є свій замок, слуги та гарем, найкращі красуні з усього світу. Ми непристойно багаті і чуємо думки один одного навіть коли спимо. Я будь-якої хвилини можу покликати братів на допомогу і всі ми можемо випалити усі ці землі навкруги за пів дня, перетворюючи все живе на попіл. Але нести смерть нам не в радість, у смерті гіркий присмак, нам більше до смаку життя, тому що ми вміємо ним насолоджуватися, смакувати. Ми не безсмертні, звичайно ж, нас можна вбити, якщо знати як. Дід Троя спокусив нашу юну сестру, задурив голову лестощами, пестощами та обіцянкою взяти її за дружину. Вона тікала від нас потай, водила нас за ніс, плутала сліди, приховувала свої думки, придумала, що закохалася. А коли Лея віддала йому свою цноту, виродок її вбив і взяв собі її пшенично-золоту косу як трофей. Люди вважають, що вбивши дракона, вони звеличать себе на віки, що слава про їхню доблесть облетить увесь світ, на їхню честь складатимуть пісні, вихваляючи їхнє геройство, а їхня душа займе почесне місце поряд з богами. Але вони жорстко помиляються, хто уб'є дракона — вічно горітиме в підземному царстві і його душа, як і душі його нащадків, будуть навіки прокляті. Ми убили Тібора, діда Троя. Розірвали його на шматки. Знищили його військо, коней, конюхів, навіть прислугу, всіх, хто радів з того, що їхній князь убив дракона. А по суті наївну юну дівчину. У живих ми залишили тільки його синів, щоб продовжувати мститися їм та їхнім нащадкам, позбавляючи їх радості в житті. Будь-якої радості. Ми ніколи і нізащо не пробачимо. Нехай навіть жага помсти випалить нас зсередини, і ми підемо у вічність, не продовживши свого роду.

— Тобто ненависть заважає спалахнути іскрі любові, без якої зачаття не станеться? Ох, ну ви прямо як автомобільні двигуни, без іскри запалювання нічого не фуричить. Це, звичайно ж, дуже сумна та повчальна історія…

— Я її ще не закінчив, — хмуриться, відчуваю п'ятою точкою, що ми підійшли до найцікавішої частини його історії, яка стосується саме мене, але мені чомусь стає страшно, не хочеться чути, що приготував для мене цей месник.

— Трой зацікавився тобою насправді, щось у ньому ворухнулося і не тільки в його штанях. Навіть надумав взяти тебе за дружину, як я зрозумів, щоб спровокувати мене та моїх братів, а потім оголосити війну, яку він би точно програв. Могла б і не тікати, незабаром все одно залишилася б вдовою. Але, з іншого боку, ти дала мені привід дражнити цього зарозумілого ідіота. Йому донесуть, що ти обрала мене, його давнього ворога. А потім до нього дійде чутка, що я візьму тебе з собою на відбір нових наложниць і Трой, звичайно ж, примчить на Зміїний острів, нейтральну територію, де завжди можна купити гарненьких дівчат, він спробує мене спровокувати і, нарешті, дасть мені привід відірвати йому голову і прибити її поруч з головою його діда.

— Напевно, я зовсім не розумію чоловіків. А чому б тобі не викликати Троя на поєдинок та хоч зараз? Чому ви не доб'єте проклятий вами княжий рід, не спалите їхнє місто і не заспокоїтесь вже врешті решт? Так не цікаво? Потрібно погратись?

— Є один нюанс, — перш ніж продовжити, Рам закусив губу ніби вагаючись. — Чим більше ми знищуємо безневинних людей — тим коротшим стає наше життя. Так, ми можемо спалити вщент весь цей континент, але й ми самі здохнемо в ту саму секунду.