Розділ 5

— Ха! Що ви сказали, ваша світлість? — Ні, мені точно не почулося. Починаю сміятися, як ненормальна, а Трой ще більше супиться. — Звісно, так я й повірила. Залюбувався він мною! Напевно, спеціально зробив над собою зусилля аби виманити супротивника. Вибрав ту, яку не шкода! Бо хто ж чужинців жаліє! Кляте чоловіче суперництво! І оселився навмисно на млині, не потягнув мене до Адамаса, щоб улюблені білі вежі, не дай боже, не постраждали. А тут дракону буде дуже зручно мене зцапати!

— Ти ж навіть не віриш, що вони існують, — ще й знущально всміхається.

— Зате решта вірить. Ви, ваша світлість, зачепили мене до глибини душі, думаючи, що я така дурепа. Моє життя нічого не варте, так? А ось ваша лицарська честь і чоловіча гординя, яка вимагає помсти – це найважливіше!

— Я не звик доводити жінці, що вона мені до серця, — пропалює промовистим поглядом, але я не хочу вірити тому, що я там бачу. Може, гарно прикидатися його теж навчили.

— Тому що зазвичай киваєш служницям у бік ложа і береш що хочеш. У нас все одно нічого не вийде, я простолюдинка, а ти високорідний пан. А ще у мене суворі принципи, я не розсовую ноги перед багатими та всемогутніми чоловіками лише заради того, щоб мені перепало трохи крихт з їхнього столу!

— Якби мені було на тебе начхати, я вже давно розсунув би твої ноги і взяв би те, що хочу, — стискає мої зап'ястя ніби в лещата і піднімає мої руку вгору, притискаючи їх до шорсткого стовбура. Тут я, звісно, погарячкувала, за бажанням Трой мене скрутить у баранячий ріг, не напружуючись. І нікому не пожалуєшся, тут у жінок немає прав, тому вони й носять кинджали під спідницями. Вкотре подумки даю собі слово навчитися ним користуватися і більше ніколи не вештатися на самоті.

— Це сталося проти моєї волі, Лідіє. Не встиг схаменутися, як уже щось відчув, дивлячись на тебе. Не тільки хіть. Щось тепле. Ти співала сумну пісню на головній площі таким ніжним голосом, він проник навіть крізь мою кольчугу, — шепоче Трой, нахилившись до мене. — А потім я залюбувався, як останній промінь сонця, яке майже скотилося за обрій, заплутався в твоєму мідному волоссі, як з'явилися ямочки на твоїх щоках, коли ти посміхнулася. Мені захотілося відчути яка твоя шкіра на дотик, стиснути твою тонку талію своїми сильними руками, змусити твої губи мене цілувати. А потім ти показала свій характер, коли варта зловила тебе поряд з Чонгаром. Твій норов ще сильніше підігрів мій запал і я не став пручатися, тому що вже було запізно, — поки я не оговталася, накриває мої губи своїми і вдирається своїм язиком мені в рот. Цілує з таким наполегливим відчаєм, ніби як перед смертю намагається націлуватися, наче… краде поцілунки в іншого. А я навіть пікнути не можу. Думала, забуду це особливе запаморочення, яке виникає під час пристрасних поцілунків. Мене так давно ніхто не цілував... Але я дозволила собі розслабитися лише на хвилинку, після чого почала затято викручуватися, поки він, нарешті, мене не відпустив.

— Я не дозволяла тобі мене цілувати!

— А на це потрібен дозвіл? — смоляна брова насмішкувато зігнулася. — Дракони теж смертні, Лідіє. І коли він з'явиться, я його прикінчу.

— Або дозволиш йому мене забрати, щоб спокійно взяти за дружину благородну даму і продовжити свій проклятий рід, — мої слова звучать уїдливо, бо я анітрохи не вірю цьому чоловіку. Чоловікам взагалі вірити небезпечно у будь-якому зі світів. — Виявляється, це не я покликала дракона, а ти! Але навряд чи він прийде. Як я зрозуміла, вони мають нюх лише на справжні почуття. Тож тобі не вдасться обдурити ані чудовисько, ані себе, ані мене. Ти мені, до речі, аніскілечки не подобаєшся!

— Я ще не зустрічав жінки з такою вдачею! Клянуся, коли мій меч проткне груди дракона, я візьму тебе за дружину і ти народиш мені таких самих відважних дітей, — доброзичливо посміхнувся Трой, окинувши мене поглядом власника. — Що ж, Лідіє, тоді поява дракона стане доказом того, що ти мені небайдужа. Нам час повертатися, у тебе вже ніс червоний. Але, можливо, він почервонів не від холоду, а тому, що ти мені брешеш. Погляди, які ти на мене кидала... Так не дивляться на чоловіка, який аніскілечки не подобається, — ще й спробував мене передражнити з почуттям власної переваги.

Господи, хай це все виявиться неправдою. До мене починають підкрадатися зрадливі сумніви. Я вперто заплющувала очі на багато речей, які тут відбуваються, намагаючись знайти їм логічне пояснення, але не завжди це виходило. Як не крути, у цьому світі досі водяться дивні дива та відбуваються неймовірні речі. І якщо дракони правда існують, і якщо він прийде та переможе Троя, що тоді буде зі мною?

— А що дракон робить із дорогими серцю князя іграшками, які він у нього відбирає? Ну, наприклад, з іклом кабана, мереживною хустинкою, гарненькими дівчатами? Хто-небудь знає? — спускаючись із пагорба, кидаю стривожений погляд на Троя.

Якщо бути об'єктивною, сила нехай навіть дуже міцного воїна навряд чи зрівняється з силою дракона, адже він, напевно, теж хлопець... накачаний і вправний. Ох… голова обертом.

Трой не поспішає відповідати, тільки щільніше губи підтискає і зиркає в мій бік.

— Ти не загинеш. Для дракона це було б дуже просто. Вони люблять мучити тих, кому мстять. Швидше за все, він усіляко мені нагадуватиме, що тепер ти належиш йому, — нарешті, видавив крізь зуби.

— О… це мене мало заспокоїло, — нервово ковтаю. — Тримайся від мене подалі і не доведеться мучитися! — Настрій гірше нікуди, залітаю в будинок, піднімаюсь у нашу з Фло кімнатку і падаю на тапчан, не знімаючи плаща.

Ну як так?! Оком не встигла кліпнути, а вже опинилася в якійсь неймовірній халепі! Перебираючи думки і буцаючи страхи — так і заснула, зігріта теплим хутром. Здригнулася тільки коли рипнули двері і до кімнати із запаленим свічником припхалася Флора.

— Ну ти й соня! Вечір вже за вікном. Добре тобі живеться, годують, як різдвяного гусака, дрихнеш скільки влізе.

— Подруго, твій сарказм з якимсь подвійним підтекстом. Скажи мені краще, що племінник князя вже змотався разом зі своїми вояками, — стогну, розтираючи обличчя.