Розділ 26

Розділ 26

Ми з Сонею прийшли після пар до затишної кав’ярні, що знаходилася за два квартали від Академії, замовили два великих лате та по шматку вишневого торта. Зайнявши найвіддаленіший столик біля вікна, ми розклали планшети і змовницьки перезирнулися.

— Отже, — я сьорбнула гарячу каву і задоволено примружилася. — Технічна частина за мною. Я напишу рандомайзер на Python. Він буде вибирати випадковий рядок із текстового файлу, де ми збережемо наші передбачення. Для ефекту додам затримку в кілька секунд із виведенням на екран повідомлення типу «Сканую вашу ауру… Зв’язок із ефірними сферами вищого рівня встановлено…». Ну, щось схоже. Люди люблять загадкові слова.

— О, а я можу зробити графічний інтерфейс! — Соня ледь не підстрибнула на стільці. — Знайду якийсь містичний шрифт, темний фон, а навколо тексту нехай літають якісь зірки чи руни. Щоб було дуже загадково!

— Чудово! А тепер найголовніше, — я постукала пальцем по екрану планшета. — База даних. Нам потрібні передбачення. Вони мають бути універсальними, щоб підходили і хлопцям, і дівчатам, але при цьому звучали так, ніби ми реально бачимо їхнє майбутнє.

І ми взялися до роботи. Спершу ідеї йшли туго. Соня пропонувала щось надто банальне, типу: «На тебе чекає велике кохання!», а мене тягнуло в айтішний сарказм типу «Твоя карма має більше багів, ніж твої перші спроби с Пітоні». Але поступово ми знайшли золоту середину.

— Пиши! — натхненно диктувала Соня, ледь встигаючи жувати торт. — «Те, що ти шукаєш, знаходиться ближче, ніж ти думаєш. Зверни увагу на людину, яка сьогодні тебе роздратувала!».

— О, це круто! Це прямо класика передбачень! — засміялась я, швидко набираючи текст. — А як тобі таке: «Не бійся втратити те, що вже давно тебе не тримає. Попереду звільнення і новий етап»? Це буде цікаво і в тему для тих, хто, як і я сьогодні, дізнався про якусь там видру Анжелку…

— Беремо! А ще треба додати трохи загадковості, щоб вони потім мізки ламали, — підморгнула подруга. — Наприклад: «Остерігайся рудих котів. Твоя доля вирішиться біля автомата з кавою…»…

Ми реготали, придумуючи все нові й нові варіанти. У наш список потрапили і таємничі незнайомці, і раптові неочікувані гроші (для студентів це дуже актуально!), і попередження про небезпечні ситуації. Десь на п'ятдесятому передбаченні я відчула, що наш проєкт стане справжньою бомбою.

Раптом дзвіночок над вхідними дверима кав'ярні мелодійно дзенькнув, і я рефлекторно підняла погляд та ледве не поперхнулася кавою, бо на порозі стояв Лаврін Тарнавський у своєму чорному худі, зі скуйовдженим волоссям і звичним самовпевненим виразом обличчя. Він підійшов до барної стійки зробити замовлення, і, звичайно ж, його погляд, ковзнувши по залу, зупинився на нашому столику. Він нас упізнав. 

Лаврін іронічно скривив губи, взяв свою каву і неквапливими кроками попхався прямісінько до нас. От, чорт! Ще його тут тільки не вистачало!

— Привіт, дівчата! — нахабно всівся він без запрошення за наш столик. — Працюєте над проєктом на фестиваль? — кивнув він на наші планшети.

— Не вгадав, Тарнавський, — я відкинулася на спинку диванчика, намагаючись виглядати впевнено, хоч всередині я вся напружилась. Трясця, і чому цей тип такий вродливий? Чомусь важко з такими хлопцями мені розмовляти. — Ми працюємо над переможним проєктом на фестиваль, — наголосила я на слові «переможним». — Який залишить твою роботу на фестивалі далеко позаду. Тож на твоєму місці я б ішла працювати, а не підглядала за конкурентами.

Лаврін примружився, переводячи погляд із мене на Соню, яка намагалася зробити вигляд, що дуже зайнята вивченням візерунка на чашці.

— Серйозно? Конкурентами? — він гмикнув. — Дуже смішно це чути.

— Тобі смішно? — я гордо випросталася, відчуваючи, як усередині знову прокидається той самий дух суперництва. — Побачимо, хто сміятиметься на вихідних, коли біля нашого проєкту збереться вся Академія, а біля твого стенду, чи що ти там плануєш робити, буде порожно…

Тарнавський раптом голосно і образливо розсміявся.

— Знаєш, Коваль, — промовив він, підводячись із диванчика. — Впевненості у тебе багато, але ти літаєш у хмарах, бо перемагають завжди професіонали, а не фантазери. Впевнений, що мій проєкт буде кращим!

— Ах так?! — підвищила я голос, бо мене страшенно дратував цей тип. — Добре, побачимо, хто збере більше глядацьких жетонів на фестивалі!

— Побачимо, — відповів Тарнавський. — А давай парі, Коваль? Ну, якщо ти така впевнена у своєму проєкті? 

— Давай! — не задумуючись, випалила я. — На що сперечаємося? Ти виселяєшся із моєї кімнати в гуртожитку? Піде?

Лаврін похитав головою, і на його губах заграла нахабна і самовпевнена посмішка.

— Це нудно, —  хитнув він заперечно головою. — Мені немає куди виселятися, так що доведеться тобі  мене терпіти аж до кінця семестру. А давай по-дорослому, — він витримав паузу, не зводячи з мене пронизливого погляду. — Якщо виграю я, і мій проєкт збере більше голосів, то ти мене поцілуєш.

Соня, яка якраз пила із чашки, голосно поперхнуласч кавою і закашлялась, але ми обоє навіть не повернули в її бік голови. Моє моє серце разом із щелепою упали десь на підлогу і там валялися від здивування та нахабності Тарнавського.

— Ага! Ти мене поцілуєш, — чітко і з насолодою повторив Тарнавський, схиляючись до мене ближче. — Прямо там, на сцені, під час оголошення переможців. Перед усією Академією! — він реготнув і випростався, а потім підморгнув мені. — Ну що, Коваль, злякалася? Адже ти точно знаєш, що виграю я, а всі твої проєкти повальні…