Розділ 24

Розділ 24

Як тільки закінчилася пара, я швиденько схопилася на ноги і закинула рюкзак на плече, збираючись бігти на наступну пару, але перерва, як виявилося, скасовувалася. Не встигли ми із Сонею пройти й два кроки, як біля самих дверей виросла наша староста Мироська Бумирко, дівчина пробивна, балакуча й напориста. Із такою краще було не сперечатися.

— Група, хвилинку уваги! Ніхто не розходиться! — заявила Мироська, розкинувши руки, неначе заганяючи гусей назад до кошари. — Я маю з вами обговорити важлива питання!

Усі незадоволено застогнали, але все-таки почали слухати, що говорила староста.

— Отже, — почала Мироська, дивлячись у свій планшет, — всі пам'ятають про фестиваль «Осінні алгоритми»? Так от, я перед парою мала дуже цікаву розмову в деканаті. Участь — обов'язкова для всіх першокурсників! Це наказ. Наша група має показати максимальну явку і найкрутіші проєкти!

— Та ми ж тільки перший курс, що ми там покажемо? Калькулятор на Пітоні? — буркнув хтось із хлопців.

— А от і ні! — Мироська підняла вказівний палець. — Це не в онлайні все проходить, а офлайн! Ти, Пітюренку, напевно, якби на пари не треба було ходити, з дому й не вилазив би ніколи! — огризнулася дівчина, а потім заговорила голосніше, бо всі в групі невдоволено загуділи. — Формат фестивалю — це стенди, інсталяції та презентації просто неба! Усе відбуватиметься у внутрішньому дворику та парку Академії на цих вихідних. Ваші проекти мають бути крутими, щоб наш факультет отримав перше місце! Ми всі майбутні ІТ-спеціалісти, тому високі технології на першому місці! Наприклад, це може бути якась розумна конструкція, ну, ще робототехніка, інтерактивний стенд… Люди мають підходити, торкатися, натискати, малювати, писати, стукати, коротко кажучи, взаємодіяти з вашим робо́тами! Ідеї є?

Аудиторія миттєво загуділа, всі почали обговорювати один з одним те, про що говорила староста.

— А я думав, шпаківню треба буде зробити, як у школі, — реготнув Пітюренко. — Чи їжаків із шишок.

— Не смішно, — спохмурніла староста, побачивши, що всі геть не горять бажанням щось робити. — Ніхто не вийде з аудиторії, поки не запишеться на фестиваль! — пригрозила вона. 

— Ми з хлопцями зробимо «розумну» паркову лавочку! — раптом вигукнув якийсь хлопець, що стояв поруч зі мною та Сонею. — Вона буде роздавати безкоштовний Wi-Fi, але доступ відкриється тільки тим, хто правильно вирішить якесь завдання, наприклад, математичну головоломку на екрані в спинці! У нас цей проєкт уже готовий, просто почіпляємо все до якоїсь лавочки у парку. 

— О, супер ідея, записую! Математична Wi-Fi лавочка, — кивнула радісно староста, швидко тицяючи пальцем по екрану планшета. — Хто ще?

— А ми з Валею Герасько можемо зробити сенсорний лабіринт! — запропонувала Оленка. — Зробимо на траві каркас із сяючими стрічками. Людина обирає емоцію, і лабіринт підсвічує правильний шлях відповідним кольором! Я таке в інтернеті бачила, ми колись робили в школі…

— Так, записую. Ілоно, а ти що представиш? — Мироська перевела погляд на перший ряд.

Ілона манірно протягнула:

— Не люблю я таке… Але якщо це обов'язково, то… Ми з Вікою разом зробимо, — глянула вона на подругу, яка сиділа поруч, і та швидко закивала головою, підтверджуючи. — Ми поставимо б'юті-стенд із розумним дзеркалом. У моєї мами таке є. Напишемо програму, яка через вебкамеру аналізує тон шкіри та виводить на дзеркало ідеальні відтінки макіяжу. Не всім же ходити блідими, як сірі миші! — зверхньо глипнула вона на мене.

Поки всі навперебій вигукували свої ідеї, оточивши старосту кільцем, а Мироська записувала їх до свого планшету, відвернувшись від дверей і забувши їх контролювати, я раптом зауважила, що Тарнавський навіть не збирався підходити до старости. Він закрив свій ноутбук, запхав його до рюкзака і впевненим кроком попрямував до виходу, нахабно оминувши Мироську. На його обличчі читалася така зверхність, ніби він уже виграв цей фестиваль. Цікаво, то він братиме участь, чи ні, не сумніваюся, що він точно знає про додаткові бали для переможців…

— Дарино, а ви з Сонею? — вирвав мене з роздумів голос старости. — Ви ж разом будете? Що саме?

Ми перезирнулися з подругою. Соня знизала плечима, мовляв, я не знаю, ще не думала. Але я і сама не думала ще над цим. Чорт, мені потрібна була якась крута ідея. Щось таке, що змусить усіх роззявити роти від здивування й захоплення, а Тарнавського вдавитися своєю самовпевненістю. Щось епатажне й незвичне…