Розділ 23

Розділ 23

— О, бачу азартний блиск у твоїх очах! — засміялася Соня. — Будеш брати участь у фестивалі?

— Якщо там такі нагороди, то точно буду! — рішуче кивнула я. — Але ідей поки що нуль. Треба придумати щось геніальне, креативне і життєво необхідне. Буду думати. А ти щось вже вигадала?

Так розмовляючи, ми дійшли до третього корпусу, увійшли в просторий хол та піднялися на третій поверх до комп’ютерної аудиторії.

Ілона зі своєю свитою вже окупувала перший ряд. Вона розклала на столі якісь свої рожеві блокнотики, які геть не були потрібні їй на програмуванні, і щось жваво обговорювала з подружками, що сиділи поруч. Помітивши мене, вона голосно, щоб почули всі, протягнула:

— О, Коваль. Ти ще не відрахувалася? А я думала, після мого відео ти вирішиш змінити профіль і підеш працювати в асенізатори. Там якраз твоя цільова аудиторія.

Я зупинилася й мило посміхнулася.

— Мені здається, що ця благородна професія чекає саме на твою появу, Ілоно, адже ти в курсі про цільову аудиторію, значить, вже, певно, цікавилася вакансіями. Але боюся, ти не пройдеш відбору, — кинула я і, проігнорувавши її обурене пирхання, потягнула Соню за сусідній ряд.

Тарнавського я теж помітила, він сидів чомусь окремо від Ілони й зосереджено щось набирав у ноутбуці. Але мені було не до нього, бо в голові крутилися ідеї для фестивалю та залишки злості на Богдана.

Тільки-но ми сіли за комп'ютери, в аудиторію зайшов викладач, молодий і серйозний асистент Дмитро Іванович. Він одразу ж вивів на великий екран завдання для нас: написати елементарну програму-аналізатор, яка б сортувала масиви текстових даних за ключовими словами і видавала відповідну категорію.

Всі студенти миттєво затихли, занурившись у роботу. Я почала роздумувати, яку б програму написати. Поруч сиділа Соня, зосереджено вже щось пишучи.  І тут мене осяяло! Весь свій біль, розчарування, образу на Богдана і злість на Анжелку я вирішила перевести в скрипти. Замість того, щоб сортувати які-небудь нудні списки товарів чи кольорів із підручника, я почала створювати базу даних під робочою назвою «Брехунометр твого хлопця». Програма мала аналізувати текст і розпізнавати типові чоловічі відмазки, класифікуючи рівень та тип брехні.

Я так швидко застукала по клавіатурі, що Соня не витримала і зазирнула в мій монітор.

— Ого! Це що таке? — пошепки запитала вона, округливши очі.

— Мій аналізатор, «Брехунометр», — мстиво прошепотіла я і в двох словах рассказала Соні свою ідею. — Я використала штучний інтелект для формування бази даних. Вже майже готово. О, давай перевіримо. Скажи мені якусь фразу.

Соня тихо загигикала.

— Ану-но вбий: «Я заснув і не чув дзвінка, бо телефон був у беззвучному режимі».

Я швидко ввела текст у термінал, програма прогнала його через мій алгоритм сортування і за секунду видала на екран: «Збіг: 85%. Тип: Ледачий брехун-аматор. Рівень небезпеки: Низький».

— Клас! — пискнула захоплено Соня.

До нас обернулася Оленка, одногрупниця, що сиділа біля мене з іншого боку, і з цікавістю витріщилася на екран.

— Дівчата, що це ви там робите? Ого! Супер! А перевір оцю фразочку! — азартно зашепотіла Оленка. — «Вона просто подруга, ти сама себе накрутила!».

Я ввела фразу, й алгоритм блискавично опрацював мій запит: «Збіг: 98%. Тип: Маніпулятор класичний. Рівень небезпеки: Критичний.».

Ми втрьох ледве стримували сміх, щоб Дмитро Іванович не звернув на нас увагу. Ура! Програма працювала ідеально! Я розуміла, що вона жартівлива, і щоб зробити щось серйозне, треба було і працювати довго, але вона дуже покращила мені настрій. Я все писала і писала, формуючи за допомогою штучного інтелекту типи запитань та типи відповідей.

— Так, час вийшов, — раптом пролунав голос асистента, змусивши нас із дівчатами здригнутися. — Хто готовий продемонструвати свій алгоритм сортування на загальний екран в нашій аудиторії? Покажіть, як ваш код обробляє масив!

— Даринка хоче! У неї така прикольна прога! — раптом вигукнула Оленка і зненацька сама натиснула на моїй клавіатурі кнопку «Транслювати на головний монітор». Екран на стіні перед нами замиготів, і вся аудиторія побачила мій екран із результатами останнього тестового прогону, який я вбила туди хвилину тому, мстиво згадуючи Богдана.

Величезними літерами на екрані висвітилося: «Аналіз тексту завершено. Вхідне повідомлення: "Ми просто спілкувалися біля під'їзду, нічого такого не було". Результат сортування: Збіг з базою даних «Брехунометр» – 99.9%. Вердикт системи: Нахабний брехун і зрадник.».

В аудиторії на кілька секунд запанувала тиша. Усі, включно з викладачем, витріщилися на екран. А я сиділа, відчуваючи, що страшенно червонію. Ну от чому Оленка влізла без дозволу? А потім тишу розірвав гучний сміх. Усі в аудиторії сміялися, особливо дівчата. Дмитро Іванович, ледь стримуючи усмішку, підійшов до великого екрану, поправив окуляри і кашлянув:

— Що ж, Коваль, ваш алгоритм сортування масивів застосовано правильно, код чистий і логіка в системі працює, але от тематика бази даних… Ну, можна сказати, що трохи специфічна…

—  Але ж життєва! — вигукнула Соня.

— Добре, за практичну ставлю найвищий бал, але дуже прошу, наступного разу аналізуйте цифри, а не своїх кавалерів.