Розділ 21

Розділ 21

Ніч минула спокійно. Це була моя перша ніч на новому місці, і перед тим, як заснути, я навіть загадала, щоб мені приснився мій наречений Богдан. Але замість цього снилася якась нісенітниця, ніби я біжу по здоровенному супермаркету серед купи рулонів туалетного паперу, за мною женеться біла миша в костюмі професора Карпенка, а потім із-за стелажів визирає Тарнавський і каже голосно й чітко:

— Вставай уже, Коваль, сьома година, треба збиратися на пари!

Я різко розплющила очі й сіла на ліжку, сонна і зла, намацала під подушкою телефон і подивилася на екран. Була і справді сьома ранку.

— По-перше, не командуй тут! — промовила я хрипким сонним голосом, зі злістю зиркнувши на стіну, яка відгороджувала мене від Тарнавського. — А по-друге, мій будильник наведений на о пів на восьму, Не треба мене зранку будити, встану, коли сама захочу!

З-за стінки долинув веселий сміх мого нахабного сусіда. Лаврін явно насолоджувався моїм ранковим роздратуванням.

— Та невже? Ти так солодко і голосно хропіла, що я подумав, що варто тебе розбудити, бо ти швидше всього проспала б першу пару, Коваль, — відповів він насмішкувато, і мені одразу захотілося запустити в стінку чимось важким.

— Я ніколи не хроплю, не вигадуй! І я б не проспала! — обурено визвірилась я, відкидаючи ковдру. — І взагалі, чому ти встаєш так рано, о сьомій ранку? Ще ж півтори години до пари, а корпус, у якому проводяться заняття, взагалі поруч, десять хвилин ходьби!

— У мене режим дня, на відміну від якихось сплюх, які дрихнуть до упору, — пояснив Тарнавський.

Мене трохи здивувала ця інформація. Ти бач, режим дня у нього! У мене, може, теж режим дня, свій особистий. Який захочу, такий і буде режим!

— Все, я пішов у душ, — гукнув Лаврін, і я почула, як він попрямвав до ванної кімнати. — І цього разу я законно йду першим, бо першим прокинувся!

— Але не засідай там надовго! — закричала я. — А то знаю я тебе, будеш сидіти спеціально довго, щоб я потім не встигала і запізнилася.

— О, це гарна ідея! — реготнув Лаврін. — Дякую за підказку!

— Якщо будеш там сидіти дуже довго, то я піду і поллю водою на твою клавіатуру на ноутбуці!

З-за стінки почувся короткий смішок, а за секунду голос Лавріна:

— Навіть не думай, Коваль. Мій ноутбук на гарантії, так що я зможу поміняти його на новий, але після такої твоєї виходки у мене будуть розв'язані руки і моя помста буде страшною! — він ще раз реготнув і закрився у душі. Зашуміла вода.

Ти бач, будильником він у мене працює! Ще буде вказувати, коли мені прокидатися і як мені жити! Я обурено засопіла і підхопилася з ліжка. Знову подивилася на годинник у телефоні, потім вимкнула будильник. Було початок на восьму, а заняття починалися у нас о восьмій тридцять. Часу до початку пар залишалося ще чимало.

Прислухаючись до шуму води із ванної кімнати, я раптом подумала, що це якраз вдалий момент, щоб подзвонити Богдану, коли ніхто не буде підслуховувати. Адже він також зранку збирається на пари. 

Я дуже нервувала через те, що Богдан уже другий день не відповідає на повідомлення. Він залишився в нашому рідному містечку, де навчався у місцевому Інституті водного господарства. Через місто текла велика ріка, тому саме там його було засновано, і цей навчальний заклад вважався одним із досить престижних в області. Цього року Богдан перейшов на другий курс, а також знайшов і роботу собі для підробітку, а я вступила на перший курс в омріяну Академію. Так, життя нас трошки розвело, але для щирого кохання відстань — це не перешкода, хіба не так?

Я набрала номер Богдана. Довгі гудки звучали один за одним, але він не відповідав. Аж раптом гудки різко обірвалися, і в телефоні пролунав короткий сигнал скидання виклику. Скинув?! Не зрозуміла?! Богдан скинув мій дзвінок?!

Усередині мене все обірвалося, і мене охопила хвиля паніки. Як це — скинув? Богдан ніколи так не робив. Ми ж домовилися тримати зв'язок, він знав, що я в чужому місті, що в мене перший курс, новий етап у житті, стрес... Чому він не бере трубку? Що сталося?

Ох, в голові проносилися вже найстрашніші картини, аж руки в мене затряслися.  Залишатися в невідомості більше не було сил. Так, батькам я точно не дзвонитиму, бо вони завжди були проти мого роману із Богданом. Так. Напевно, подзвоню Юлі. Ми з нею зі школи гарні подруги і живемо в будинках поруч. Вона чудово знала Богдана ще зі шкільних років. Я знайшла номер Юлі й натиснула кнопку виклику.

Юля відповіла майже одразу, але голос у неї був якимось дивним, тихим і начебто винуватим.

— Алло, Юлю, привіт, — спитала я. — як справи у тебе?

— Нормально, все, як завжди, — відповіла дівчина.

— Чуєш, Юлечко, я чому дзвоню, —  не стала я ходити колами. — Ти випадково нічого не знаєш про Богдана? Він чомусь не відповідає на повідомлення вже другий день, а от тільки що я дзвонила, то він просто скинув мій дзвінок. Я хвилююся, у нього все нормально?

У трубці повисла коротка пауза. Юля зітхнула.

— Даринко, — почала вона якимось неприродно лагідним і жалісливим тоном, від якого мені чомусь одразу стало моторошно. — Я навіть не знаю, як тобі сказати... Я думала, ти вже все знаєш.