Розділ 20

Розділ 20

Я падала з тумбочки, але раптом в останню секунду сильні руки міцно схопили мене за талію і ривком притягнули до себе.

Я буквально втиснулася обличчям у груди Лавріна, рефлекторно вчепившись в нього, щоб не впасти. Усередині все ще тремтіло від шоку й паніки, а серце прямо вилітало з грудей.

— Ну все, я тебе впіймав! І мишу зараз посаджу в клітку. Не трясися так! — промовив Тарнавський, і його голос пролунав зовсім близько біля мого вуха.

Я повільно розплющила очі. Ми стояли впритул одне до одного. Лаврін тримав мене за талію і чомусь зовсім не поспішав відпускати. Від нього пахло якимсь приємним чоловічим парфумом. Я трохи відсторонилася й підняла погляд уверх. Його карі очі дивилися на мене зверху вниз без звичного єхидства. Я одразу ж відчула, що мої щоки починають палати. І зовсім не від страху перед мишею, а від того, наскільки близько ми з Лавріном знаходилися одне біля одного, і мені було це якось дуже незвично, адже завжди переважно ми сварилися. І приємно, чорт забирай! Я аж задихалася в його обіймах, а всередині мене відчулося дивне хвилювання.

— Пусти, — прошепотіла я і вперлася долонями в його рельєфні груди.

Лаврін трохи забарився, але все ж забрав руки й відступив на крок назад. Я одразу ж відскочила в інший бік, намагаючись віддихатися і напустити на себе звичний сердитий вигляд.

— І взагалі! — випалила я, червоніючи ще більше. — Не чіпай мене!

Тарнавський лише гмикнув, але розвивати тему не став. Він знизав плечима, розвернувся до вішалки, де по моїй куртці й досі лазила біла миша, і одним рухом спритно накрив її своєю долонею. Мишка навіть не встигла пискнути, як опинилася в його руках.

Лаврін пройшов до своєї половини, обережно пересадив її у невелику клітку, що стояла біля його ліжка, і зачинив дверцята на клямку.  А потім він підняв клітку і демонстративно показав її мені.

— Дивись, Коваль. Сидить за ґратами. Охороняється законом і моєю суворою рукою, — промовив він із посмішкою, показуючи мені клітку. — Більше вона гуляти по нашій кімнаті не буде. Обіцяю.

Я з огидою подивилася на мишу, але видихнула з полегшенням.

— Дивись мені, Тарнавський. Якщо вона ще раз звідти вилізе, я точно піду до коменданта гуртожитку! — пригрозила я.

— Та не буде, не бійся, я стежитиму, щоб цього не сталося, — промовив він. — Вперше зустрічаю людину, яка так панічно боїться мишей.

Я підняла з підлоги свою посилку і нарешті сховалася на своїй половині, запнувшись шторою.

Сіла на ліжко, повільно і з полегшенням видихнула, намагаючись заспокоїтися. Оце так екстрим! Прийшла додому, щоб відпочити після складного дня, а тут неможливо відпочити й розслабитися! То ця миша, яка, якщо поглянути правді в очі, і справді була мила й уся біла, геть не схожа на своїх сірих родичок, яких я не переношу. То Тарнавський зі своїми руками й обіймами! Капець! Ну, звичайно, він схопив мене і притиснув до себе, щоб не дати впасти на підлогу, і це обіймами не назовеш, але… Мені чомусь дуже чітко запам'яталося те, як міцно Лаврін тримав мене у своїх обіймах. І не дав упасти! А міг би й не ловити мене. Валялася б я біля його ніг, а він міг би стояти й насміхатися. Гм. І мишу цю свою дурну, видно, любить. Он, як шукав, годувати збирався. Напевно саме тому, що він із тією мишею так панькався, і я не побігла одразу ж до коменданта гуртожитку. Бо Лаврін мене здивував. Ну добре, хай уже живе та миша в клітці, аби не випускав її гуляти по кімнаті. Трясця, мені якось в голову не вкладалося, що цей пихатий мажор може ще когось любити, крім самого себе. Вміє піклуватися про когось, бути добрим і співчутливим…

«Так, про що я взагалі думаю?», — миттєво зупинила я себе, струснувши головою, бо відчула, що надто багато думаю про цього нахабного типа. 

Я дістала з коробки два газові балончики й маленький електрошокер і поклала їх під подушку. Й одразу ж стала почувати себе набагато спокійніше і впевненіше. Що ж, попереду був вечір, і я збиралася присвятити його навчанню, викинувши з голови дурні думки про Лавріна та його мишу Білку…