Розділ 16

Розділ 16

Погляд професора повільно повз вгору, від ряду до ряду. Я затамувала подих і майже лягла на парту, удаючи, що неймовірно захоплена вивченням лайливих написів на столі.

— Отже, перший курс, — пролунав голос Карпенка. Вітаю вас в найкращому і найпрестижнішому вищому навчальному закладі нашої країни! Ви вступили до Академії і вже деякі з вас вважають, що схопили Бога за бороду. А інші, певно, думають, що вони генії, бо батьки купили їм найдорожчі ноутбуки.

Професор зробив паузу, і його очі нарешті дісталися самісінької гальорки й зупинилися, чорт забирай, прямо на мені. Він ледь помітно примружився.

Упізнав! Трясця, точно упізнав! Я подумки почала прощатися зі стипендією і взагалі з Академією. Як він мене вирахував?! Адже явно шукав очима по всій аудиторії саме мене! Хоче помститися мені тепер? Ой-ой-ой! Хоча, відповідь була очевидною. По-перше, вчора я стояла за пів метра від нього, і в таких прискіпливих викладачів точно фотографічна пам'ять на тих, хто б'є їх карнизом по голові. А по-друге, звичайно ж, відео! Те дурне відео, яке розлетілося по всіх чатах. Там явно було і обговорення, і жарти, і кпини... Ілона точно десь проговорилася, що я першокурсниця і її одногрупниця...

Я зіщулилася, чекаючи, що зараз пролунає моє прізвище і мене розмажуть по стінці якимось каверзним запитанням, щоб помститися за вчорашнє. Але Карпенко раптом відвів від мене погляд і перевів його на нижні ряди.

— Студентка Бурба, — рівним голосом промовив він. — Встаньте, будь ласка.

Ілона здивовано поглянула на нього, але швидко піднялася, поправила зачіску і посміхнулася, певно, очікуючи, що зараз її виділять як якусь особливу студентку.

— Я вчора мав сумнівне задоволення подивитися одне відео, яке дуже активно пересилали студенти в загальному чаті Академії, — спокійно почав говорити професор. — На ньому ви, Бурба, дуже весело і навіть злорадно коментували, як інша дівчина потрапила в халепу.

В аудиторії запанувала мертва тиша. Посмішка миттєво зникла з обличчя Ілони.

— Скажіть мені, Бурба, — продовжив Карпенко, спершись обома руками на свій стіл. — Чому, побачивши, що людина впала, ваша перша реакція — це дістати телефон і почати з неї глузувати, замість того, щоб простягнути руку і допомогти?

— Я... Це просто був жарт, ми просто знімали, — пробелькотіла Ілона, і від її самовпевненості не лишилося й сліду. Вона страшенно розгубилася.

— В Академії, як і в будь-якій серйозній компанії, головне — це команда і порядність, — відрізав професор, і кожне його слово падало в тишу аудиторії, як каміння. — Якщо ваш колега помиляється, падає чи не може впоратися з проблемою, ви йому допомагаєте, бо завтра на його місці можете опинитися ви. А гнилий характер і бажання самоствердитися за чужий рахунок — це найгірший баг, який не виправить жоден код. І таких людей я на своєму курсі не терпітиму. Зрозуміли мене?

— Так, — ледь чутно пропищала Ілона, опустивши очі.

— То, може, ви хотіли б вибачитися? — крижаним тоном поцікавився Карпенко. — Перед студенткою Коваль. За публічне приниження вашої однокурсниці.

​Ілона різко хапнула повітря, хотіла, певно, заперечити, але під важким поглядом професора зрозуміла, що вибору в неї немає. Вона повільно й дуже неохоче обернулася назад, туди, де на гальорці сиділа я. Її обличчя пішло червоними плямами.

​— Вибач, — ледь вичавила вона крізь зціплені зуби, дивлячись кудись повз мене.

​— Сідайте, Бурба. І запам'ятайте це всі, — Карпенко обвів суворим поглядом аудиторію, на мить знову затримавшись на мені. — В Академії я не потерплю цькування та зверхності. Повага один до одного — це таке ж обов'язкове правило, як і знання баз даних. В ІТ-сфері виживають тільки злагоджені команди, а не поодинокі «зірки» з роздутими амбіціями. А тепер перейдемо до теми нашої лекції.

​Я сиділа ні жива ні мертва, просто ошелешена. Соня під столом непомітно і міцно стиснула мою руку. Я глянула вниз. Ілона сиділа з опущеною головою, червона, як рак, в Тарнавський поруч з нею задумливо дивився на професора. Здається, він теж не очікував такого повороту.

Але чорт забирай, це було справді несподівано!​Професор Карпенко виявився не просто дуже грізним викладачем, якого студенти поза очі називали прізвиськом Звір, але й по-справжньому крутою і справедливою людиною. І я відчула до нього величезну повагу...