Епілог

– Ері, ти впевнений, що ми не надто поспішаємо? – з хвилюванням дивлюсь на будинок моїх батьків.

– Все буде добре, обіцяю. Тобі не варто хвилюватись – з ніжністю пригортає мене до себе і я не маю причин йому не довіряти. За останній рік, який ми провели в Італії, мої почуття до Ері тільки зміцніли й наша дитина, на яку ми очікуємо вже восени – яскраве тому підтвердження. Всього за п’ять місяців Ері матиме змогу відчути себе на місці мого батька, адже очікуємо ми на дівчинку. Навіть уявити важко, як відганятиме від нашої крихітки кавалерів.

 Знаю, що минуло вже чимало часу й проблем не повинно виникнути, та боюсь, щоб закляття забуття не розвіялось від зустрічі мого батька з Ері. Усвідомлюю, що не надто правильно порівнювати магічний вплив зі справжньою амнезією, під час якої повернення пам’яті може спровокувати якийсь яскравий образ з минулого, та нічого з собою не можу вдіяти. Нові випробування у моєму теперішньому стані не найкраще позначаться на нашій майбутній дитині.

– Елі, ми точно не будемо заважати? – цікавиться Костя, котрий тримаючи Таню за руку виходить за нами з автомобіля.

– Не вигадуй! Батьки самі запропонували вас запросити на вечерю, ще тоді як вперше дізнались, що у мого нареченого є рідні. Ви тепер також частинка нашої сім’ї. Ми попередили, що сьогодні приїдемо, тому вони вирішили влаштувати справжнє свято в колі найрідніших і друзів, включаючи й вас.

– Тобі тепер не відвертітись, тому, як і мені, доведеться вдавати хорошого хлопчика, – підморгує йому Ері.

– Мені в цьому плані буде куди легше, ніж тобі – відповідає йому із жартівливою зухвалістю. В характері Кості дуже часто помічаю риси притаманні Ері, тому не залишається жодних сумнівів у їхній спорідненості. Схоже вдача їх матері була доволі запальною.

 Поки я збираюсь із силами, Ері стукає у двері й перше, що нас зустрічає – гавкіт мого Дея, а після двері відчиняються й з порога нас вітає мій батько. Я навіть дихати припиняю від напруження. В мене, наче дежавю. Від хвилювання всередині виникає відчуття невагомості, від якого аж дух запирає.

– Елі, який я радий тебе бачити! – міцно стискає мене у своїх обіймах. – Як добре, що у вас вийшло приїхати. – Коли відпускає, спрямовує свій зацікавлений й оцінювальний погляд на Ері. 

– Ти напевно Ері, – простягає руку для привітання і я розумію, що марно тріпала собі нерви. – Ярослав Євгенович – батько Елі – ввічливо відрекомендовується, наче вперше його бачить.

 Схоже, Ері мав рацію й хвилювання виявились марними. Все склалося так, як він очікував і в чому намагався мене увесь цей час запевнити.

– Це мій наречений, про якого я вам розповідала телефоном. Ми познайомились з Ері в Італії, та сам він звідси родом. А це його брат Костя й сестричка Таня – вказую на зніяковілих від такої уваги дітей.

– Дуже приємно з усіма вами познайомитись, ласкаво просимо до нашої скромної оселі. Мама вже зачекалась.

– Валентино, гості вже на порозі, – гукає маму.

 Як тільки ми входимо всередину й батько відпускає Дея, від радості він ледь не збиває мене з ніг.

– Привіт, мій хлопчику! Як же я за тобою сумувала! – не віриться, що минув уже цілий рік. У мене серце розривалось від того, що змушена була вас залишити, та тепер нарешті я зможу вас забрати.

 Мама також не стримує емоцій й сліз щастя від такої довгоочікуваної зустрічі. Під час кожної телефонної розмови вона не припиняла цікавитись коли ми вже до них навідаємось. 

– У нас для тебе є невеличкий сюрприз, – проводжає нас до кімнати зі святково накритим столом і я помічаю свого Тео з Асею. З Асею?!! – сама не можу повірити власним очам. Мене водночас переповнює радість впереміш зі страхом викриття Ері. Все-таки на це ми не розраховували. Невідомо як закляття подіяло на таку сильну відьму.

 Виноградинка, яку Ері прихопивши зі столу закидає собі до рота, ледь не стає йому поперек горла від несподіванки. Він прокашлюється й спрямовує на мене запитальний погляд. Намагаюсь натякнути йому, що нічого про це не знала й прямую до свого друга, водночас непомітно косячись на Асю, щоб зрозуміти чи не впізнала вона його.

– Привіт, подруго! Який я радий тебе бачити! – міцно обіймає мене Тео. – Твої батьки запросили нас з Асею – вказує на відьму. – До речі, знайомся, це Ася – моя дівчина.

– Я, Елі, надзвичайно рада новому знайомству – простягаю руку для привітання й вказую на остовпілого й настороженого Ері: – А це, Ері – мій наречений.

– Мені також дуже приємно, Тео багато про вас розповідав, – мило посміхається Ася.

 Від усієї цієї, до біса, незвичайної ситуації мої нерви вкотре натягуються, наче пружина. Дивне відчуття, коли ти дивишся в очі добре знайомої людини, а вона тебе – наче вперше бачить. Це все наслідки закляття, адже якщо її змусили повірити, що вона не знала Ері, значить й нашої зустрічі ніколи не було. Та тішить те, що і її тепер можна не боятись. Єдине, що мене досі бентежить – Влас і Есташ. Ярчуки менш чутливі до магічного впливу. Та судячи з поведінки Асі, на них закляття також повинно було подіяти. Та буде краще не потрапляти їм на очі. Хто зна, якими можуть бути наслідки подібної зустрічі. З ними все ще залишається вміння відчувати надприродне, а сили Ері надто могутні, щоб їх можна було не відчути. Звісно, він приховує їх захисними чарами, та ярчуки, наче ходячий радар.