Розділ 41. План

Елі

  Виходжу з батьком із кімнати й не можу відвести погляду від мого Ері. Зачаровує його вміння адаптуватись до будь-якої ситуації. Ось і зараз він сидить у кріслі свого ворога, на його ж території, випромінюючи самовпевненість. Його зовсім не бентежить моя спроба змінити їх ставлення одне до одного. Він міг би відмовитись і я не наполягала б, та не став цього робити, адже знає як для мене це важливо.

 Не знаю чи був щирим зі мною тато, коли обіцяв, що дасть йому шанс, та я впевнена, що після усіх випробувань, які нам вдалось подолати й при тому вберегли почуття, нас більше ніщо вже не в змозі розлучити, навіть, якщо на перший погляд здається, що це не так. Усвідомлюю, що наша з Ері дорога до щастя не буде легкою, та тепер вона принаймні у нас є.

 Разом із нами з кухні повертається мама з вже розрізаним тортом. Вона навіть не підозрює про баталії, які щойно кипіли за її тимчасової відсутності. Татові також є що приховувати, тому я сподіваюсь, що він збереже й нашу з Ері таємницю. Мамі не потрібні зайві хвилювання, які може спровокувати правда про мого хлопця.

 Можна сказати, що все пройшло навіть краще, ніж очікувалось. Всі залишилися живими. І все б нічого, якби не телефонний дзвінок, який змушує Ері негайно перервати чаювання. Він кладе слухавку й підводиться із крісла.

– Пробачте, та мені вже час. Сталося те, що потребує моєї негайної присутності.

– Що сталось? Хто тобі дзвонив? – зупиняю його вже на порозі.

– Тобі краще залишитись у батьків, я за тобою заїду пізніше, коли дещо владнаю, – ніжно торкається мого обличчя.

– Дідька лисого! Я їду з тобою! – твердо йому заперечую, адже усвідомлюю, що сталось щось серйозне і в такий момент я хочу бути поряд, не зважаючи на можливу небезпеку.

 Не очікуючи його згоди, натягую на себе куртку й прощаюсь із батьками, вибачаючись за те, що не вдалось залишитись на довше. Мій погляд концентрується на татові, котрого також насторожив цей несподіваний дзвінок. Якби це було в його владі, він би зачинив мене в кімнаті й не дозволив поїхати з Ері.

– Ти мені нарешті скажеш, що відбувається і хто тобі дзвонив? – спускаючись сходами, очікую відповідей.

– Пек дзвонив із телефону Кості. Він зараз в нашому будинку.

– Але звідки він дізнався про них? – не можу повірити власним вухам. Я вважала, що з ним покінчено, та, схоже, Пек не збирається миритись зі своєю долею й бажає помсти. Це можна було передбачити, та ми надто легковажно до цього віднеслись, дозволивши собі думати, що покарання його змінить. Впевнена, що цього разу Ері не залишить йому жодного шансу.

– Схоже увесь цей час він був у нас на хвості й вичікував слушного моменту для чергового удару.

Сховавшись від людських очей, Ері відкриває портал до свого будинку, щоб повернутись якомога швидше. Знає, що мотоциклом нам знадобиться значно більше часу, якого ми не маємо. Хтозна, що замислив Пек цього разу й на яку крайність готовий піти, тільки б насолити ненависному братові, котрий відібрав у нього все.

 Я не встигаю ступити кроку з порталу у наш будинок, як відчуваю різкий пекучий біль, який в лічені секунди пронизує усе моє тіло, а коли спрямовую свій погляд на кроваву пляму на своєму одязі, з жахом усвідомлюю, що руків'я ножа стирчить із мого живота. Навіть дихати стає нестерпно важко. Увесь світ навколо йде обертом. Останнє, що я бачу – нажаханий погляд Ері, котрий встигає мене підхопити, не дозволивши впасти.

 Спроба розплющити очі приносить дискомфорт й різкий біль від дії яскравого світла і я мружусь, намагаючись від нього сховатись. Коли мої очі звикають і до мене повертається здатність бачити, помічаю, що знаходжусь у лікарняній палаті, а на стільці біля ліжка спить Тео. Важко одразу зорієнтуватись й зрозуміти як я сюди потрапила, та у свідомості з’являється образ Ері й в мене починається паніка. Мені невідомо що з ним і де він зараз. В пам’яті один за одним починають спливати моменти, які підводять мене до перебування у цій палаті. Я повільно стягую із себе ковдру й помічаю пов’язку на тілі. Роблю спробу підвестись, та нічого не виходить. Рана нестерпно болить.

– Елі, ти прокинулась! – зіскакує із крісла Тео, котрий пробуджується від моїх стогонів. – Не роби різких рухів, а то шви розійдуться. Тобі взагалі не можна підійматись із ліжка.

– Як я сюди потрапила? Де Ері? – запитую тремтячим від сліз голосом й нестерпно боюсь почути відповідь.

– Мені шкода, та він залишив це для тебе – зі щирим співчуттям протягує мені конверт.

 Тремтячими від хвилювання руками витягую із конверта з поміткою «для Елі» лист й впізнаю почерк Ері. Підсвідомо я вже відчуваю, що там може бути написано і молюся, щоб я помилялась, та останнім часом помиляюсь я доволі рідко.

«Якщо ти зараз читаєш цього листа, значить отямилась й дико розлючена на мене. Впевнений, що ти вже здогадалась, що я тобі написав і тобі це не сподобається. Знаю, що вкотре доводиться робити тобі боляче, та іншого виходу у мене не має. Я не готовий жертвувати тобою, задля того, щоб відчути себе щасливим, я хочу, щоб щасливою, а головне живою залишалась ти. Якби ми не намагались щось змінити, у нас нічого не виходить. Моє минуле кожного разу наздоганяє і наступного разу ти можеш втратити щось значно цінніше за мою присутність – своє життя, а я цього не дозволю. Знаю, що обіцяв завжди бути поруч, та тоді не до кінця усвідомлював, яку високу ціну можу за це заплатити. Ти найкраще, що було в моєму житті, тому я змушений тебе відпустити. Здогадуюсь, що тобі буде важко прийняти моє рішення, та я вірю, що якщо нам не судилось бути разом у цьому житті, ми неодмінно зустрінемось в іншому. Я з нетерпінням чекатиму, коли це станеться. Вічно твій Ері »