Розділ 39. Переїзд

Елі

  Ері набирає номер на своєму смартфоні й спочатку робить спробу залагодити зникнення дівчинки з дитячого будинку. Я уявлення не маю як він це робитиме, та, точно знаю, що для нього немає нічого неможливого. І не помиляюсь. Йому вистачає всього два дзвінки, щоб отримати час на оформлення документів без потреби повертати дитину. Як би це прикро не звучало, та гроші й зв’язки вирішують майже все, а коли вони ще й приправлені страхом – проблеми вирішуються вдвічі швидше. 

 Ми повертаємось до будинку Кості, де на його подвір'ї залишився мотоцикл Ері. Хлопець неохоче впускає нас всередину. Помітно, що досі з недовірою дивиться на нас й намагається триматись на відстані. І це не дивно, зважаючи на обставини. Підкуповує його тільки те, що Ері домовився не повертати Таню.

– Як ви вже зрозуміли, Таня – моя рідна сестра. Після смерті матері її забрати до дитячого будинку. На той час мені вже було практично без кількох місяців вісімнадцять, тому мене залишили. Та залишити Таню не дозволили. Коли я став повнолітнім, то одразу спробував повернути сестру, та мені її все одно не віддають, мовляв, я не зможу забезпечити її усім необхідним. Навіть робота, на яку я влаштувався – не допомогла. У мене не було іншого виходу. Мені б її не віддали. Я повинен про неї дбати, а не чужі люди. Їй зі мною буде краще. – Робить спробу виправдати власні дії Костя.

– Куди подівся ваш батько? – цікавиться Ері.

– Він вже давно має власну сім’ю й живе за кордоном, тому ми йому не потрібні, та і його опіки не потребуємо. Якось самі впораємось.  

– Я спробую щось зробити. У мене хороші зв’язки. – Намагається запевнити хлопця в тому, що в нього з’явиться шанс повернути сестру без зайвих проблем з поліцією й соцслужбами.

– Навіщо тобі це все? І тільки не кажи, що так хотіла б мама. Не знаю хто ти, та я добре знаю усіх маминих друзів і тебе серед них ніколи не було.

–  Бо рідні повинні допомагати. – Відповідає замість Ері дівчинка, котра одразу приковує до себе наші здивовані погляди.

– Таню, він нам – не рідний. – Заперечує хлопець.

– А мама казала інакше. – Вперто стоїть на своєму. – Вона часто приходить у мої сни й говорить зі мною.

– Мама зараз серед зірочок – хлопець бере малу на руки й саджає собі на коліна.

– Я справді з нею говорила. Вона казала, що Ері нам допоможе.

– Це він назвав тобі своє ім’я? Де ти його почула? – не вгамовується Костя, намагаючись зрозуміти про що говорить сестра і звідки їй відоме ім’я, адже впевнений, що у її присутності його не вимовляли.

– Мама сказала. – Повторює дитина.

– І що ще тобі сказала мама? – цікавиться вже Ері. Схоже, слова крихітки його застали зненацька.

– Сказала, що ти ще один мій братик і невдовзі прийдеш, щоб допомогти. 

– Таню, він просто знав нашу маму. От і все. Він не має нічого спільного із нашою сім’єю. – Робить спробу все пояснити сестрі.

– Ері, скажи йому. Він має право знати. – В цей момент не витримую й наважуюсь втрутитись в діалог.

 Він вагається чи варто про це говорити, та зрештою усвідомлює, що дивним чином, за нього вже це зробила дитина і йому залишається тільки підтвердити її слова, які зараз для Кості звучать, наче повна нісенітниця.

– Мала має рацію. – Підтверджує слова крихітки Ері.

– Першу дитину мама втратила. Є навіть могила. Вона неодноразово мене туди водила. Брат помер ще немовлям. – Запевняє хлопець. 

 Схоже, жінка не приховувала від Кості інформацію про народження першої дитини.

– Її змусили у це повірити, та це не так. Впевнений, що могила порожня. – Вкотре вводить хлопця у стан заціпеніння.

– І ти хочеш, щоб я повірив тому, кого вперше бачу? Тобі не здається, що це надто самовпевнено?

– А у тебе є інший вибір? Я пропоную тобі свою допомогу і мені байдуже як ти будеш мене сприймати. Мене попросили – я намагаюсь зробити. От і все. Звісно, якщо ти впевнений, що впораєшся сам, то не буду тобі заважати. – Ері демонстративно підіймається, наче хоче покинути будинок. З ним важко змагатись у вміннях маніпулювати. Він в цьому – справжній профі. Не стає виключенням й Костя.

– Зачекай, я трохи погарячкував. Я хочу, щоб сестра залишилась зі мною і прийму допомогу, ким би ти не був. Прийму заради неї. Я їй потрібен, тому не можу дозволити, щоб вона повернулась до будинку сиріт при живому братові.

– Отже, домовились. Це – мій номер телефону й гроші на перший час. Виникатимуть проблеми – одразу дзвониш мені.

– Я не візьму у тебе гроші! Нам вистачить того, що я відклав із власних заощаджень.

– Візьмеш й придбаєш все необхідне. Ти ж усвідомлюєш, що для того, щоб працювати, тобі необхідно буде знайти людину, яка подбає про сестру за твоєї відсутності? Чи як ти собі це уявляєш?

– Я все поверну.

– Як знаєш.

 Повернувшись до рідного міста, ми прямуємо до мого орендованого будинку за речами. Сьогодні нам потрібно перевезти їх до Ері, адже напередодні ми домовились, що тепер спробуємо жити разом. Не знаю чи прийняли правильне рішення й чим воно для нас обох обернеться, та після усіх випробувань, які довелось подолати, ми дійшли висновку, що більше не дозволимо нікому ставати між нами. Ми житимемо одним днем й проживатимемо його, наче востаннє. Ми заслуговуємо на наше «довго й щасливо»