Розділ 38. Сім'я

Елі

 Ері досі тримає інтригу й не поспішає мені розповідати куди ми прямуємо, та важко не помітити тривогу і якісь крихітні сумніви на його зосередженому обличчі, коли ми зупиняємось біля одного з невеличких будинків передмістя.

– Може ти вже скажеш куди ми приїхали й для чого? – Цікавлюсь, стягуючи свій шолом й поправляючи зачіску після двогодинної подорожі.

– Я й сам не знаю. Просто потрібно дещо перевірити.

– Гаразд. Ти зараз постукаєш у двері до незнайомців й скажеш, що просто хотів перевірити хто мешкає в цьому домі? – жартівливо підбиваю підсумки з того, що почула.

– Схоже моя іронія таки заразна. – Відповідає, спрямовуючи свій погляд на мене.

 Легка посмішка на його обличчі обеззброює, не залишаючи місця іронічним висловлюванням. Я навіть забуваю як дихати. Не знаю, коли припиню так на нього реагувати. Просто досі важко повірити, що нам вкотре вдалось кинути виклик долі й вибороти своє щастя. Хоч наше майбутнє ще досить туманне, та воно хоча б у нас може бути.  

 Він бере мене за руку й ми підходимо до будинку. Ері стукає у двері й через хвилину нам відчиняє чорнявий хлопчина років шістнадцяти-вісімнадцяти.

– Привіт, я давній друг Анни. Вона зараз вдома? – цікавиться Ері. Я навіть уявлення не маю про яку Анну запитує. Вперше чую це ім’я від нього. Та привертає увагу якась схожість між ним й хлопцем з протилежного боку дверей. Мимоволі в мені пробуджується ревність і я боюсь, щоб ця жінка не стала між нами. Звідки він взагалі може її знати?

– Мама вже понад два роки як померла. Ви цього не знали? – з подивом дивиться на нас хлопець. Ще б пак, назватись другом матері й не знати про її смерть якось аж надто дивно. – Я Костя – син Анни. – Додає, помітивши яке враження на нас справляє ця невтішна новина.

Ері на секунду ціпеніє, схоже не очікував цього почути, а після відрекомендовує нас:

– Я Ері, це Елі – вказує на мене. – Ти б міг провести нас на її могилу? Вона ж похоронена на місцевому кладовищі?

– Так, звісно, тут недалеко. Можете загнати свій байк до мене на подвір’я. До речі мотоцикл просто супер. – Із щирим захватом розглядає байк на якому сюди приїхали.

– Ти колись сидів за кермом? – для чогось цікавиться Ері.

– Тільки нещодавно здав на права. Та свого ще не маю.

– Хочеш спробувати? – Простягає хлопчині ключі і я втрачаю дар мови від несподіванки. Зазвичай Ері й близько не підпускає до свого мотоцикла, а тут ще й сам запропонував. Костя мало що не підскакує від щастя.

– Справді можна? – перепитує, наче боїться, що Ері над ним жартує.

– Я ж сам запропонував, значить можна. – Кидає йому у відповідь.

– Що все це означає? – цікавлюсь, коли хлопець сідає за кермо. – Куди дівся мій Ері?

– Якщо я хочу жити серед людей, мені потрібно налагоджувати контакти.

– І почати ти вирішив із пацана, котрого вперше бачиш?

– Не простого пацана. Йому потрібна моя допомога, та він її не прийме від незнайомця. Потрібно з ним здружитись. Думаю мій Крейк з цим впорається на відмінно.

– Ти також своїм мотоциклам даєш імена? – дивлюсь на нього, наче вперше бачу. Поверніть мені мого Ері!

– За кермом мотоциклів я провів більшу частину свого життя, тому це цілком виправдано.

– І що мені ще невідомо про мого таємничого Ері?

– Ти хочеш, щоб я одразу розкрив тобі усі мої таємниці?

– А у тебе їх багато?

– Достатньо. Можу відкривати тобі по одній щоночі перед сном. – Млосно шепоче мені на вухо.

– Сподіваюсь, що цей хлопчина не твій позашлюбний син? – висуваю жартівливі припущення й ловлю на собі його серйозний погляд. Мені ледь щелепа не вдаряється об асфальт від дикого здивування, та не витримавши красномовного виразу мого обличчя, Ері заходиться сміхом.

– Невже повелась? Тобі не здається, що я занадто молодий для сина такого віку?

– Ти геть з глузду з’їхав, в мене ледь серце не стало. Не лякай мене більше! Я не хочу ні з ким тебе ділити. – Видихаю з полегшенням, коли усвідомлюю, що Ері невдало пожартував.

 Коли хлопець повертається й стягає шолом, у його очах палають вогники. Схоже, Ері знайшов однодумця і його Крейку вдалось справити на хлопця незабутні враження.

 Він веде нас на місце поховання своєї матері. Я все ще не можу зрозуміти, що то за Анна й чому Ері так перейнявся долею людської жінки. Не схоже, щоб вона була із його близького оточення.

 Та моя думка змінюється, коли я помічаю вираз обличчя Ері перед її могилою. Складається враження, що він жалкує, що не встиг їй сказати те, що планував. До мене нарешті доходить, що він таки знайшов свою маму. Шкода тільки, що надто пізно.

– Ері, це те, про що я подумала? – наважуюсь почути це від нього.

– Ця жінка – моя матір. – Тільки підтверджує мої здогадки.

– Але як ти про це довідався?

– Вона сама мені про це сказала. Я бачив її. Схоже цього разу я був найближче до смерті, відчував її подих на своїй шкірі й отримав можливість вперше й востаннє побачити жінку, яка подарувала мені життя. Тоді я ще не знав, що більше не побачу її й думав, що її неочікувана поява – передсмертні марення, та тепер бачу, що це не так. Якби не ти, це б був кінець моєї непростої історії. – Спрямовує свій погляд на мене. – Цього разу я був на волосині від смерті й зустріч із мамою, котра померла ще два роки тому – тому підтвердження.