Розділ 36. Карма

Елі

– Ері, підводься, благаю тебе! Ти обіцяв, що не зникнеш з мого життя навіть коли я сама цього захочу! Так не повинно бути, в нашої історії має бути зовсім інше закінчення – міцно пригортаю його до себе. – Що ви з ним зробили?! Як ви могли так підло вчинити із власним сином?! – вимагаю негайної відповіді спочатку від Асі, а після звертаюсь безпосередньо до чоловіка, котрий називався батьком Ері, та замість того, щоб підтримати сина у скрутний момент – його зрадив.

 Мені ніхто не відповідає, ігноруючи кожне моє слово, кожне моє запитання. Вони не зводять з мене своїх співчутливих поглядів, які тільки ще дужче дратують. Як можна вдавати співчуття після того, що вони накоїли? Я знала, що вони не залишать йому жодного шансу. Для усіх інших – він зло, від якого потрібно позбутись. Та тільки не для мене. Саме через це я так не хотіла, щоб Ася йшла з нами, та, схоже, знищення Ері для неї було пріоритетом, задля досягнення якого вона готова йти на крайності. Яскраве підтвердження цього – прихід у це місце в компанії його батька.

– Дайте нам спокій! – кричу крізь сльози, пригортаючись до непритомного Ері. Він ніяк не реагує на мої дотики, на мої слова й обійми. – Залиште нас на одинці! Вимітайтесь! – змушую їх розвернутись й піти, та батько Ері досі стоїть й не зводить із мене свого зацікавленого погляду. На його обличчі немає й краплі вини за свій ганебний вчинок.

– Йому залишилось недовго. Цього разу це не просто отрута ярчука, це дещо значно сильніше. Мені довелось шукати вихід, щоб спинити Млу. Рано чи пізно вона б вирвалась, як зробила це тут. Їй вистачило декілька хвилин, щоб знищити ціле місто й все за його межами на сотні кілометрів. Ти тільки подумай, що б вона зробила, якби отримала необмежений запас часу? Не врятувався б ніхто. Одне життя – хороша плата за порятунок всього живого. 

– Навіть якщо ця плата – життя власного сина?! – з докором спрямовую свій погляд на цього беземоційного чоловіка. – Ви навіть не спробували відвести його до Синапу, ви не вагаючись обрали страту. Як ви з цим житимете?

– Звісно, я б надав перевагу твоєму життю, як плату, та Демаліон вирішив інакше. Може це й на краще. Я бачив цей дивний вогник у його очах ще тоді, коли він вперше привів тебе до мене. Він сам обрав свою долю. Що б я не робив, та він занадто багато успадкував від своєї матері. Він завжди був іншим. Та й на відчутті провини ми звикли не зациклюватись. Все, що ми робимо, робимо без жодних сумнівів, не вагаючись. Значить так повинно було бути. Та зараз варто поговорити не про мене й навіть не про Демаліона. Тобі ж відомо, що після його смерті на тебе розпочнеться справжнє полювання. Ти подарувала йому сили, про які можна тільки мріяти й кожен захоче спробувати це повторити. Тому я пропоную тобі свій захист.

– Я не настільки наївна, щоб повірити, що ви вирішили захищати мене по доброті душевній.

– Я хочу запропонувати тобі угоду. Тобі відомо, що у мене є й інший син – Пек і я хочу, щоб ти стала його нареченою. Хоча б спробуй подарувати йому те, що подарувала Демаліону і я зроблю із тебе королеву.

– Нізащо! Як можна таке пропонувати у такий момент. Демаліон досі живий і я не дозволю йому померти.

– Від тебе тут вже нічого не залежить. Йому не вижити! Зрештою ти сама прибіжиш до мене, благаючи тебе захистити, коли по тебе прийдуть, та тоді я не буду таким щедрим. Тому добре подумай перед тим, як мені відмовляти.

– Я сказала «НІ!» і крапка. Ви марно витрачаєте свій і мій час, який я націлена провести зі своїм Ері, тому краще просто йдіть і я спробую вдати, що не чула вашої пропозиції.

– Як знаєш. – З незадоволеним обличчям зникає прямо в мене на очах.

Два тижні потому

– Які люди! Я знав, що ти прийдеш! Не маєш відбою від кавалерів? – із самовдоволеним обличчям насміхається із моєї безвиході Пек.

 Мій прихід дарує йому чергову можливість похизуватися власною перевагою наді мною. Якщо я тут – у його кімнаті, значить погодилась на пропозицію його батька й покірно прийняла свою нову роль. Роль рабині, адже по-іншому моє становище важко назвати. У Пека власне трактування ролі нареченої.

– Ми з тобою станемо хорошою парою. Я наказуватиму – ти виконуватимеш, я братиму – ти даватимеш, я владарюватиму над тобою – ти коритимешся. Ідеальний тандем.

 Насувається все ближче, та тепер я зовсім його не боюсь. Не боюсь, бо знаю, що нічого мені не зробить, тільки не сьогодні.

– Чому ж ти мовчиш? Дар мови втратила? Не хвилюйся, я намагатимусь бути ніжним й трохи пристрасним. Може тобі навіть сподобається. ­– Кожну свою фразу доповнює іронічною посмішкою, від якої вже нудить.

Швидше б все це закінчилось!

– Даю можливість виговоритись тобі. Ти ж полюбляєш хизуватись власною перевагою і яскраво описувати те, що на мене очікуватиме попереду. От тільки сьогодні, і я можу яскраво описати те, що з тобою відбуватиметься в ближчі декілька хвилин. А може й годин. – Зухвало кидаю у відповідь.

– І що ж? – нахиляється наскільки близько, що я відчуваю його дихання на своїй шкірі.

– Вимолюватимеш її прощення, щоб я тебе не вбив! – лунає голос позаду, який він ніколи не сплутає із будь-яким іншим. Разом із цим, тепер вже на моєму обличчі з’являється зухвала посмішка.

Пек ціпеніє й повільно розвертається на голос.