Розділ 34. Місто монстрів

Елі

– Мені не подобається те, що ви задумали, та в нас немає іншого виходу. Млу потрібно повернути туди, звідки вона прийшла. Невідомо як вона поводитиметься в тілі демона.

– Тільки на половину демона – виправляю Асю. – Ері врятував мене, тому я  просто зобов’язана хоча б спробувати допомогти йому. Я готова піти на цей ризик.

– Ти впевнена, що він тебе врятував, а не використав чергову можливість стати сильнішим. Ася сама щойно сказала, що невідомо як Мла поводитиметься у його тілі й з його силами. – Втручається в наш діалог Есташ, викликаючи в мені хвилю обурення спровоковану його безпідставними підозрами.

– Так, я більш ніж впевнена в цьому. І варто зауважити, що допомагаючи мені, Ері рятував і твій зад, адже якби Мла вирвалась, непереливки було б усім. – Гостро реагую на його звинувачення, дозволивши зрозуміти, що не потерплю подібні висловлювання у моїй присутності.

– Есташ, вона має рацію. Ти сам усе бачив. Проти Мли ми були безсилими і якби він не забрав Елі, невідомо що б на нас очікувало і яка б доля спіткала її. – Стає на мій захист Влас, намагаючись розрядити напруження між нами.

– І хто ж привів це зло у наш світ? – не стримується у висловлюваннях й вкотре боляче ранить словами. Не потрібно бути екстрасенсом, щоб зрозуміти, що я йому не подобаюсь, як і Ері.

– Есташе, припини! Це нам зараз не допоможе – вкотре намагається заспокоїти його Влас.

– Ви не змусите мене мовчати! Так думає кожен, тільки боїться проговорити це в голос, щоб не образити почуття бідолашної Елі.

 Навколо зависає гнітюча тиша. Схоже ніхто з присутніх не очікував такої бурхливої реакції від Есташа на мій прихід. І його можна зрозуміти.

– Чому ти говориш це так, наче мене тут немає? Ось я перед тобою, можеш говорити мені все в очі. – З викликом стаю перед ним. – А знаєте, в дечому Есташ таки має рацію. Я привела у наш світ Млу – мені її й повертати, тому далі я якось сама.

– Не верзи дурниць! Самій туди піти я тобі не дозволю –  твердо заперечує Тео. – На відміну від декого – кидає швидкоплинний погляд на Есташа – Ері не побоявся кинути виклик самій Млі, борючись до останнього за життя Елі. Мені байдуже демон він, чи ні, та цей хлопець врятував мою подругу і я йому за це вдячний.

– Заспокойтесь! Ніхто нікуди не піде сам! Нам краще триматись разом. – Ошелешує мене Ася.

 Не думаю, що це хороша ідея. Боюсь, що їхня присутність загрожуватиме Ері. Вони не дозволять йому вижити, не дозволять повернутись. Це рівноцінно смерті, яку я намагатимусь відвернути, а не накликати на нього. 

– Я не стану йому допомагати – заперечує їй Есташ. І в цю мить я навіть рада це чути.

– Я не змушую тебе допомагати йому, я прошу допомогти мені, адже я йду з ними. Їм потрібна буде моя допомога, як відьми. Важко передбачити з чим Тео з Елі доведеться зіткнутись. Ти можеш або мене підтримати, або відмовитись й залишитись тут. Я прийму будь-яке із твоїх рішень, та їх самих – не відпущу.

– Асю, ти не зобов’язана цього робити! – намагаюсь переконати її, що не варто приймати поспішних рішень. Я все ще впевнена, що так буде тільки гірше. Тепер картаю себе за цей візит й міркую, що робити далі і як змусити її передумати.

– Разом у нас значно більше шансів на перемогу. – Говорить тоном, який не терпить заперечень.

 Боюсь, щоб разом із цим не зменшились шанси Ері на виживання. Поки Ася ще намагається переконати Есташа, що все робить правильно, я непомітно витягую камінь із куртки Тео. Знаю, що буде на мене злитись, та іншого шляху просто немає. Я сама знайду Ері й спробую йому допомогти. Якщо в мене нічого не вийде, я не буду картати себе за те, що через мене постраждали друзі й у них все ще залишиться шанс довести те, на що мені може не вистачити сили.

 Поспіхом виходжу на вулицю, міцно стискаючи камінь у долоні. Тілом проходиться дрібне тремтіння від передчуття небезпеки й страху завчасного викриття мого задуму. Я впевнена, що все роблю правильно хоч і не без зайвого ризику. Я повинна знайти Ері швидше, ніж це зроблять вони.

 Я заплющую очі й намагаюсь уявити дорогу, яка приведе мене до нього. Щось мені підказує, що я його не знайду у будинку батька й мій вибір падає на місто монстрів, де він мав власне житло і де на мене напала його колишня подружка. Усвідомлюю, що йти туди самотужки – справжнє самогубство, та мені таки доведеться хоч спробувати, інакше я картатиму себе до кінця своїх днів. Я все ще хочу дізнатись яка доля спіткала нашу дитину, якщо, вона була взагалі й він мені в цьому може допомогти.

 Розплющуючи очі, не впізнаю місця, куди намагалась потрапити. Складається враження, що повернулась у володіння Мли, звідки почалось моє знайомство з нею. Не скажу, що раніше мені подобалось це місце, та зараз воно виглядає ще більш моторошним.

 На палаючій блакитним полум’ям землі лежать численні вщент вигорілі кістяки хижих птахів, які тут колись водились. Якщо пам'ять мене не підводить, Ері називав їх алінгами – єдиним видом, який зміг пристосуватись до суворих умов цього світу. Це наводить на думку, що я не помилилась з обраним місцем, та разом із цим не покидає відчуття, що вже надто пізно рятувати Ері. Схоже у нього все вийшло з-під контролю і я тепер не впевнена чи живий він досі. Серце обливається кров’ю від однієї тільки думки про це. Я не хочу навіть припускати, що не встигла, не хочу миритись з думкою, що цього разу втратила його назавжди. Це болісне відчуття для мене не вперше. Я вже неодноразово його втрачала, та доля знову й знову мені його повертала, тому й цього разу я сподіваюсь на диво, на черговий подарунок долі. Хоч і усвідомлюю, що рано чи пізно ліміт її подарунків для мене може вичерпатись.