Розділ 33. Втрата

Елі

 Проходить декілька секунд, та вони здаються мені вічністю. Не наважуюсь, та й не хочу вислизати із його міцних й водночас таких ніжних обіймів. Нестерпно боюсь вимовити бодай слово, щоб не почути у відповідь Млу. Серцем відчуваю недобре. Не подобаються мені ці обійми. Так обіймають на прощання, коли слів не потрібно, щоб висловити власні почуття. Хоч його очі й затягнула пелена, та я все ще відчуваю саме його. Знаю, що повинна на нього злитись й навіть ненавидіти, та не можу. Я, наче одержима ним. Глибоко всередині я вірю, що ніколи мені б не зрадив, серце не може помилятись, та нестерпно важко заперечувати те, що бачила власними очима.

 Відчуваю, що для себе вже все вирішив й знаю, що мені це не сподобається. Гарячі сльози мимоволі стікають по щоках й капають на його сорочку.

– Що ти задумав? – шепочу, міцно притиснувшись до нього, наче боюсь, що зараз зникне. І цей страх не безпідставний. – Не роби цього зі мною вдруге.

– У мене немає іншого вибору. І ти сама про це знаєш.

– Вибір завжди є!

– Свій я вже зробив. Ти – мій найкращий вибір, тому я й змушений тебе відпустити. – Не дозволяє мені навіть обуритись, впиваючись пристрасним поцілунком в мої тремтячі вуста. І в цьому поцілунку скільки любові й ніжності, що не залишається жодних сумнівів, що він – прощальний.

 Я не встигаю навіть оговтатись, як в наступну секунду вже стою посеред кімнати у своєму орендованому будиночку і з жахом усвідомлюю, що його немає поряд. Він знову все вирішив за мене, хоч й обіцяв цього більше не робити. Знову не дозволив з ним нормально попрощатись, адже знав, що не відпущу. І не помилявся. Історія повторилась, тільки тепер я не готова залишити все як є! Цього разу наша історія не матиме такого кінця!

 Не втрачаючи жодної хвилини дарма, вибігаю з будинку, прихопивши ключі від свого мотоцикла. Надворі вже ніч, саме час для мотоперегонів. Я прямую до місця, де Ері їх організовував. Знаю, що швидше за все його там не знайду, тому ціль мого візиту зовсім інша. Мені потрібен посланець. Ері сам казав, що вони люблять тинятись поряд із переможеними, пропонуючи свої послуги. Сьогодні я серйозно налаштована скористатись цими послугами.

 Припарковую свій байк неподалік й намагаюсь серед натовпу побачити хоч одного з тих, з ким планую домовитись. Навколо лунає гучна музика, рев моторів й крики вболівальників.

 Мені не доводиться довго їх розшукувати. Один з них сам мене знаходить, тим більше Азраіл запам’ятав мене ще з першої нашої зустрічі.

– Мені відомо хто ти і я хочу укласти з тобою угоду. – Переходжу одразу до справи.

– Слухай, мені зайвих проблем не потрібно. Не знаю в які ігри ти з Демаліоном граєш, та краще зупинись, поки хтось не постраждав.

– Ти мені відмовляєш? – не можу зрозуміти, що із ним не так.

– Причому не тільки я. Посланцям суворо заборонено укладати з тобою будь-які умови. Демаліон про це подбав особисто, тому можеш навіть не намагатись. Тут тебе навіть слухати ніхто не стане. Думаєш до нас не доходять чутки? Його тепер боїться навіть сам батько, тому ніхто не стане переходити йому дорогу.

 – Чорт! – шиплю від люті, адже була впевнена, що вже сьогодні зможу відшукати Ері, та він мене випередив. Доводиться ні з чим повертатись додому й шукати інші варіанти. Паніка міцно тримає за горло, адже я усвідомлюю, що з кожною втраченою хвилиною, час Ері повільно стікає.

 Не знаю коли Ері встиг повідомити Тео про моє повернення, та мій друг, наче на замовлення вже з самого ранку стовбичить у мене на порозі. Спочатку мною заволодіває гнів, адже Ері все прорахував й знав, що мені потрібен буде хтось, кому я зможу виплакатись в жилетку й хто не дозволить мені в такому стані наробити дурниць. Він все передбачив й завчасно перестрахувався. Та, дивлячись на Тео, поступово мій гнів поступається сльозам й невимовною радістю від цієї зустрічі. Мені відомо на що мій друг пішов, щоб мені допомогти, тому й не вистачає наглості зараз його прогнати. Знаю, що хвилювався, не втрачав надії й чекав цієї зустрічі. Як, власне, і я.

 Просто з порогу кидаюся в його міцні дружні обійми й даю цілковиту волю сльозам, які вже навіть не намагаюсь стримувати.

– Мені шкода, Елі. – шепоче тремтячим голосом.

– Це ще не кінець, Тео! Я не готова знову його відпускати.

– Тому я тут. Знаю, що Ері намагається тебе відгородити від небезпеки й захистити, та зараз допомога потрібна саме йому. Не впевнений, що він впорається наодинці.

– Що ти маєш на увазі? – навіть плакати припиняю, спрямовуючи свій здивований погляд на нього.

– Він значно сильніший за тебе, та самотужки впоратись із Млою в нього не вийде. Я його бачив й говорив із ним. Він намагається вдавати, що все під його контролем, та це не так. Мла досі загрожує всьому живому, та тепер в нас є перевага – Ері. Якщо ми об’єднаємось, то в нас є всі шанси її здолати. Тим більше я добре знаю тебе й впевнений, що ти вже й сама намилилась його відшукати.

– Ері перекрив мені всі шляхи. Я говорила з посланцем, який міг нам в цьому допомогти.

– Це ти про тих посланців, з якими потрібно розраховуватись власною душею? – спрямовує на мене свій осудливий погляд.

– Ері заборонив їм укладати зі мною будь-які угоди. – Винувато опускаю очі.