Розділ 32. Рішення

Елі

  Після зради Ері я з останніх сил тримаюсь, щоб не пристати на пропозицію Мли прямо тут й зараз. Я до неможливості хочу додому, та усвідомлюю, що мені доведеться брехати рідним й друзям, чого я робити аж ніяк не хочу. Якби солодко не співала Мла, та довіряти їй не можна. Навіть, якщо вона подарує мені безтурботних дев'ять місяців, за ними прийде хаос, який я не в змозі буду зупинити. Принаймні не сама. Чи не завелика ціна за тимчасовий спокій? Навіть, якщо ця дитина народиться і її не забере Мла, яке майбутнє на неї чекатиме? Гнів на Ері спотворює мою реальність й змушує у Млі шукати союзника, та мені б не знати, до чого може призвести подібний союз укладений на емоціях. 

 Я не знаю, що мені робити й куди йти? Я на роздоріжжі власних думок й можливих рішень, від яких залежить не тільки моє майбутнє, а й життя всього живого. Та й чесно зізнатись, я не готова кидати тут Ері. Нехай нам не бути разом, та він не заслуговує на смерть. Без своїх сил він звичайна людина з усіма її слабкостями, легка здобич для відьми. Тут Квітана на своїй території, чого не скажеш про нього. 

– І довго ти ще опиратимешся й шукатимеш йому виправдань? Це ж так принизливо! – не полишає спроб отримати мою згоду Мла.

– Принизливо так відкрито користуватись моїм станом у власних цілях. Ти зараз граєш на моїх почуттях. Нехай я невимовно зла на Ері  й до глибини душі ображена, та поспішати з мого боку буде вкрай необачно. Я бачила на що ти здатна й відчувала цю силу в собі. Тому не має нічого дивного в тому, що я тобі не довіряю.

– І що ти робитимеш далі? Просто блукатимеш цими лісами, ховаючись від нього? Рано чи пізно він тебе знайде й тоді вашій дитині не врятуватись.

– А якщо ти блефуєш і ніякої дитини не існує? Квітана сказала, що зовсім не дитя вона в мені відчула. А вона, як-не-як – відьма.

– Я можу тобі довести, дозволю відчути крихітне життя, яке ти можеш втратити, якщо не погодишся на мої умови.

– Але як? Як ти це зробиш? – не вдається приховати щирого здивування. Такого почути я не очікувала.

– Заплющ очі й просто слухай.

 Здається, що я припиняю навіть дихати, щоб нічого не упустити. Спочатку відчуваю власне серцебиття, яке звучить настільки голосно, що відлунням тарабанить у вухах, а після з ним в унісон починає битись ще чиєсь зовсім крихітне серденько, доповнюючи моє. Це мене наскільки розчулює, що не вдається стримати сліз. Невже це відбувається насправді? Невже це відбувається зі мною? Не знаю, чи прокинувся в мені материнський інстинкт, чи щось інше, та з цього моменту я твердо вирішила, що нікому не дозволю йому нашкодити й зроблю все, щоб це дитя народилось, навіть якщо Ері буде проти. 

 І тільки я згадала про нього, як моя згадка матеріалізувалася прямо переді мною. Ері знайшов мене швидше, ніж я встигла все обдумати й прийняти правильне рішення. Серце затріпотіло чи то від несподіванки, чи від хвилювання. Не забарились й спогади його ночі з Меланією, які спливли дивлячись йому у вічі й болючою грудкою застрягли в горлі.

– Думаю, нам варто поговорити. – Насмілюється порушити мовчанку й розрядити напруження між нами першим, дивлячись мені у вічі. Складається враження, що намагається відчути увесь спектр моєї образи й гніву на нього.

– Нам немає про що говорити! Своїм вчинком ти сказав значно більше. Я бачила тебе з Меланією вночі.

– Ти помиляєшся. Тебе підло надурили. 

– Знаю і мені шкода, що я довірилась тобі.

– Я зараз не про себе. Те, що ти бачила було звичайною ілюзією. Тебе змусили повірити у те, чого насправді не було.

– Дуже зручно і смішно водночас. Невже ти думаєш, що я тобі повірю? 

– Це все Квітана влаштувала, щоб ти без жодних сумнівів дозволила мені витягнути із тебе Млу. Навіть, якщо мені доведеться для цього померти. А що може бути більш дієвим за відчуття ненависті, яке без сумніву здатна спровокувати зрада?

– Мені байдуже хто це влаштував, та там був ти. Я бачила тебе власними очима. Ти не був схожим на марево! – Ледь стримую зрадливі сльози, які вже застрягли в кутиках моїх очей. Мені надзвичайно прикро, що він просто не може зізнатись у скоєному й намагається все списати на відьму. Якби це мені примарилось, я б не прокинулась серед ночі наодинці. Його біля мене не було.

– Інколи очі можуть спотворювати реальність й тоді доводиться прислухатись до власного серця. Невже ти й справді повірила, що я можу так з тобою вчинити? Ти ж знаєш, що брехати – проти моїх принципів. Я тебе кохаю й ніщо не здатне цього змінити.  

– Я не повернусь туди! І у мене куди важливіші причини, ніж те, що я бачила. – Одразу дозволяю зрозуміти, що в жодному разі не повернусь туди, звідки так відчайдушно бігла. Я б хотіла вірити Ері, та все було аж надто реальним, щоб його заперечення посіяли у моєму серці бодай крихту сумнівів.

– Я не змушую тебе повертатись чи перебувати у домівці відьми. Тепер вже – ні. Це було моєю помилкою. Потрібно було одразу до тебе прислухатись. Відьми не вміють грати чесно.

– Тоді що ти від мене хочеш?

– Хочу повернути тебе додому до рідних й друзів. Тобі тут не місце. – Співчутливо дивиться на мене.

– Навіть якби до тебе повернулись сили, я б не дозволила витягти із мене Млу. Це може нашкодити не тільки тобі, а й дитині.