Розділ 31. Повернення сил

Ері

– Свят! – кричить Меланія й поривається до сина, та Квітана її різко зупиняє, вхопивши за плече.

– Тепер вам таки доведеться повернути мені сили, якщо не хочете попрощатись із надокучливим малим. З вашого боку було надто необдумано залишати його без нагляду. – Ставлю свої умови, приправляючи власні слова діловитим виразом обличчя.

– Я цього не зроблю! – твердо відповідає стара.

– Навіть ціною життя власного онука?

– Мамо, у нього Свят! Дай йому те, чого він хоче. Я не готова жертвувати ще й власним сином. – Крізь сльози благає Меланія. Її паніка мені тільки на руку, та стара не поспішає погоджуватись на мої умови.

– Як знаєш! – Спокійно відповідаю, помічаючи її байдужість стосовно умовлянь наляканої доньки й повільно переставляю свої руки з плечей малого на шию. Таким жестом намагаюсь вселити в них віру у серйозність всього, що зараз відбувається.

– Стій, не роби цього! – кричить Меланія. – Я сама дам тобі все, що хочеш, тільки помилуй мого сина. Я і так заплатила занадто високу ціну за це кляте чаклунство.

– Меланіє, не смій! Він – зло! Не можна давати йому те, чого він так хоче! – твердо стоїть на своєму стара відьма.

– Не менше зло, ніж ти. – Вказую на Квітану. – Дивитись як на очах матері вбивають її сина й залишатись при цьому настільки холоднокровною – ось де справжнє зло.

– Мамо! Віддай йому зварене зілля! Будь ласка, я тебе благаю! Він його вб’є! – наполягає Меланія й стара неохоче дістає крихітну пляшечку із кишені.

Схоже мені вдалось переконати її, що я з ними не жартую й готовий йти до кінця.

– Звідки мені знати, що ви вкотре не намагаєтесь обвести мене навколо пальця? – не поспішаю відпускати хлопця, котрий продовжує чудово грати свою роль, про яку відьми навіть не здогадуються.

– Тобі доведеться повірити нам на слово! Я б ніколи не ризикувала життям власного сина – запевняє мене дівчина. – Це всього тільки дитина. Відпусти його і я обіцяю зробити все, що хочеш, навіть, якщо мати буде проти.

 Квітана стоїть мовчки й пропалює мене своїм нищівним поглядом, а після звертається до мене особисто:

– Ти й так не повернеш Елі. Вже надто пізно.

– Що ти зробила? Тобі відомо, що змусило Елі покинути селище? – намагаюсь тримати емоції під контролем й говорити сухо й спокійно, не виказуючи справжніх почуттів, які вирують всередині. Все-таки без власних сил я поводжу себе, наче звичайна людина і ніщо не можу із цим вдіяти.

 Не важко помітити як напружується Меланія після того, як її мати починає говорити. Схоже я мав рацію і вони якось причетні до зникнення Елі. Ситуація тільки ще більше загострюється. Я вже й сам не впевнений, що вдасться втримати дане малому слово, після її правди.

– Я просто хотіла допомогти їй швидше прийняти рішення. Вона повинна була тебе відпустити, щоб все вийшло.

– Що ти зробила?! – ще раз повторюю запитання крізь стиснуті від люті зуби, гнівно викарбовуючи кожне слово. Мимоволі пальці сильніше вдавлюються у тіло малого.

– Я змусила повірити її у твою зраду. Думала, що після побаченого, без зволікань дозволить тобі перетягнути в себе зло, яке таїться в ній. Я не очікувала, що вона втече.

– Яким чином ти змусила її у це повірити?

– Я наклала закляття ілюзії, змусивши побачити її те, чого насправді не було.

– Мені відомо, що таке ілюзія. Який образ ти їй навіяла?! – повільно підводжу стару до головного.

– Вона побачила тебе із Меланією. Мої закляття сильні, тому в неї навіть сумнівів не виникло, що ти їй зрадив із моєю донькою.

– От клята відьма! Ми ж з тобою домовились! Через тебе тепер увесь мій і твій світи у небезпеці. В небезпеці минуле і майбутнє. Ти усвідомлюєш, що накоїла?! – шиплю від люті, адже усвідомлюю всю серйозність ситуації.

 Розумію, що після того, як Меланія зі мною фліртувала, все виглядало доволі правдоподібно. Хай йому грець!

– Я її знайду, накладу закляття пошуку. – Говорить Квітана, –  тільки відпусти мого онука.

– Якщо Мла не захоче, щоб її знайшли – так і буде. Ти хоч усвідомлюєш, як спростила їй завдання? Елі зараз не хоче мене бачити й хтозна, що це зло їй нашепотіло поки мене не було поряд. Якщо їй вдасться звідси вибратись без мене, я залишусь тут назавжди й вже не зможу більше ніколи повернутись і кинути виклик Млі. Я був єдиним, хто міг їй протистояти, котрий міг зрівнятись із її силами, та ти все зіпсувала. Ти прирекла все живе на неминуче вимирання.

– Мамо, поверни йому сили й нехай йде.   

 Усвідомлення того, наскільки близький до поразки у боротьбі із Млою зараз відчувається особливо гостро і більшою мірою в цьому винна Квітана. Я можу тільки уявити, що зараз відчуває Елі. Гнів за вчинок відьми намагається взяти гору й покінчити з усім цим прямо тут й зараз, не зважаючи на дану, малому, обіцянку. Я впевнений, що Мла не дозволить щось статись з Елі, адже вона їй потрібна, та це давнє зло може скористатись ситуацією й використати її проти мене.

– Бабусю, будь ласка, мені страшно! – підіграє мені Свят, намагаючись вплинути на рішення бабусі. Він не гірше за мене розуміє, що від цього залежить доля його батька. Хлопцеві потрібно віддати належне. Якби не взята з мене обіцянка, без жертв тут не обійшлось би. Я б просто зрівняв це місце із землею, включаючи клятих відьом, які завжди все псують й пхають свого носа куди їм не слід.