Розділ 30. Допомога за допомогу

Ері

 Посеред ночі прокидаюсь від поганого передчуття, яке з особливою жорстокістю скручує мої нутрощі у вузол. Здається, що якась невидима сила намагається силоміць витягти мене зі сну, щоб попередити про небезпеку. Таке буває, коли ця небезпека підкрадається наскільки близько, що життя починає балансувати на межі зі смертю, змушуючи миттєво приймати доленосні рішення.

 Розплющую очі й одразу намагаюсь налапати Елі поряд, та її частина скромного ліжка – порожня й вже холодна. Усвідомлення цього спрацьовує, наче відро крижаної води на розпечену голову. Здоровий глузд спочатку намагається переконати мене, що Елі вийшла за потребою й невдовзі повернеться, та внутрішній голос продовжує нашіптувати, що це не так, натягуючи мої нерви, наче стару ржаву пружину, яка повинна ось-ось обірватись.

 Різко підхоплююсь й без жодних зволікань прямую на її пошуки, адже більш ніж впевнений, що сталося щось непоправне. Боюсь, щоб вона не утнула дурниць. Знаю, що напередодні була наляканою й погано себе почувала. Не дочекалась мене, аби я детально розповів, як пройшла моя розмова з Квітаною. Коли я повернувся вночі, вона вже міцно спала.  Стара відьма мені повірила і нам залишалось тільки дотримуватись плану, та те саме внутрішнє чуття підказує, що наш план зазнав краху й тепер доведеться імпровізувати.

 Надворі пізня ніч і цілковита тиша навколо. Жодних ознак її присутності. Це насторожує і підсилює моє хвилювання до десяти по десятибальній шкалі. Вчора ми все обговорили й дійшли згоди та, схоже, щось змусило її передумати. Що ж змусило її поміняти плани й діяти так імпульсивно? Та я й сам знаю відповідь на це запитання. Не потрібно бути екстрасенсом, щоб здогадатись. Мла. Вона відчуває загрозу й намагається нас розлучити. Знає, що по одинці у нас значно менше шансів, якщо не сказати, цілковита їх відсутність. Мені потрібно негайно її знайти поки не стало надто пізно. Одна помилка і ми програємо у цій боротьбі. Залишившись тут, я вже нічим не зможу їй допомогти.

 Я вже зібрався йти до лісу на пошуки Елі, адже вона не могла далеко відійти, та з хати виходить Квітана. Стара, мабуть, почула як я прокинувся й вирішила перестрахуватись, прослідкувавши за мною.

– Що ти робиш посеред ночі? Де Елі? Я не бачила її у ліжку. – З острахом цікавиться відьма, наче боїться почути відповідь на своє запитання.

– Я не знаю де Елі, та серйозно налаштований це з'ясувати. Якщо ти якось причетна до цього, краще зізнайся одразу. – Спрямовую свій погляд на трохи розгублену Квітану. Та її миттєва розгубленість безслідно зникає, поступаючись холодній байдужості. І мені це не подобається. Я чекаю її каяття, та натомість отримую чимось важким по голові й падаю на коліна. Рукою торкаюсь голови й помічаю кров, а після світ довкола починає кружляти на шаленій швидкості і я втрачаю зв'язок із реальністю.

 Коли розплющую очі знову, перше, що помічаю – темряву довкола й тоненький промінь світла, який пробирається крізь шпарину у дверях. Не найнадійніше місце обрала стара, щоб стримати мою лють. Та я так думаю рівно до того моменту, поки не усвідомлюю, що це убоге місце запечатане магією, щоб не дозволити мені його добровільно покинути. Неприємний затхлий запах стоїть у повітрі й лоскочить ніздрі. Усвідомлюю, що у пастці, адже вибратись не вийде. Гнів заволодіває мною миттєво, та єдине, на що я можу зараз його направити – холодні стіни моєї в’язниці. Боляче вдаряю кулаком, розбиваючи кісточки до крові.

– Телепень! – ричу сам на себе й шиплю від болю.

– Агов, ти тут? – відлунням лунає дитячий голос і я без сумнівів ідентифікую того, кому він належить.

–  Що тобі потрібно?! Де та стара відьма?! – Ричу на малого.

– Я можу тобі допомогти. – Ошелешує своєю відповіддю, змусивши трохи втихомирити свій гнів, щоб його вислухати.

– І з чого б це? – сприймаю кожне слово хлопця з неприхованою іронією.

– Пропоную укласти угоду.

– Я б не радив тобі з цим жартувати. Тобі ж невідомо з ким ти хочеш насправді її укласти. У мене немає часу грати у твої ігри.

– Якраз часу в тебе аж забагато. Сумніваюсь, що бабуся дозволить тобі піти. Та, якщо тобі байдуже на долю своєї нареченої, тоді, бувай і весело тобі провести час в компанії пацюків. – Зухвало відповідає на мої кпини й удає, що йде. Та я знаю, що йому щось від мене потрібно. Нутром це відчуваю.

– Зачекай! Я тебе уважно слухаю. – Знаю, що зараз вибір у мене невеликий і я повинен зробити все, щоб знайти Елі, поки не стало надто пізно. Пацан не такий простий, як здається. Залишається тільки дізнатись, що ж йому від мене знадобилось, що задля цього готовий піти проти власної сім’ї. Або ж він робить те, що наказала йому бабуся. Інших варіантів бути не може.

– Пропоную допомогу за допомогу. Я допомагаю тобі звільнитись й навіть спробую допомогти повернути твої сили, а ти допомагаєш мені врятувати батька.

– Ти знаєш хто я? – його згадка про мої сили доволі неочікувана.

– Мені відомо не тільки це. Я випадково почув те, що не мав чути.

– Ти доволі часто чуєш те, що не повинен – натякаю на нашу зустріч у лісі. – Від чого, чи від кого я повинен врятувати твого батька? – зосереджую свою увагу саме на цьому, створюючи ілюзію зацікавленості. Якщо він й справді знає, як мені допомогти, я повинен переконати його, що мені можна вірити.

– Від мами й бабусі. – Ошелешує своєю відповіддю. Такого повороту я не очікував.