Розділ 25. Чергова вимушена подорож

Елі

  Я не можу повірити власним вухам. Це настільки нереально звучить, що починаю замислюватись над тим, що це – чергові підступи Мли. Їй не вперше приймати подобу Ері. Цю роль їй вдається грати на відмінно. Їй відомо усі мої навіть найпотаємніші бажання, які вона може використати як зброю проти мене. І це одне з них. Я ніколи не чекала, що почую ці слова від Ері, та мріяти мені ніхто не забороняв. Зло, яке затаїлось всередині, могло побачити не тільки мої спогади, а й мрії та бажання. 

– Ти щойно зізнався мені в коханні? – не знаю навіщо перепитую. Мабуть, глибоко всередині не втрачаю надії все ж переконатись в реальності сказаного.

– А на що це було схоже? – саме так би й відповів Ері, та Мла дуже підступна. Не можна дозволити їй знищити себе остаточно, без можливості щось змінити в майбутньому.

– Тепер я ще більше заплуталась. Не впевнена, що все це реальне. Я почула те, що хотіла почути. Те, що почути в реальності неможливо. Коли ти покажеш себе справжнього? Навіщо досі грати цю гру? – не дозволяю собі навіть припустити, що Ері може по-справжньому мене покохати й роблю спробу вивести зло на чисту воду.

– Ти ж запевняла, що не відчуваєш Млу, чому ж тепер сама собі перечиш? Ти повинна мені вірити інакше вона саме цим й скористається. Ми повинні діяти разом. Тільки так ми переможемо.

– Я хочу тобі вірити, дуже хочу, але не можу. Пробач... Спершу я повинна з усім розібратись. 

– В будь-якому випадку у тебе буде на це вдосталь часу. Нам поспішати нема куди. 

 Навіть попри недовіру, я все ж погоджуюсь на пропозицію все тут розвідати. Якщо це гра на моїх почуттях, які у Мли тепер, наче на долоні, то десь вона обов'язково схибить і я про це дізнаюсь. 

 Якби я не намагалась триматись від Ері на відстані і якби себе не переконувала, що краще вдавати байдужість стосовно нього, поки не впевнюсь у реальності всього, що зараз відбувається, та його терплячість, дотики, голос, посмішки тільки ускладнюють задачу, яку перед собою поставила. Мене тягне до нього, наче магнітом. Знаю, що можу обпектись, розумію, що якщо все це виявиться виставою буде нестерпно боляче, але його магнетизм змушує мене на всі "але" заплющити очі й просто віддатися почуттям, які вирують у мені. Я з останніх сил стримуюсь, щоб не піддатись спокусі. Та ця спокуса аж надто велика.

 Знаю, що після всього, що він від мене приховав, повинна його зненавидіти, та коли всі інші втратили надію, він зберіг її незважаючи ні на що, не зважаючи на ризик. Мій порятунок він поставив вище цілого світу, вище мільйона життів. Розумію, що це егоїстично, та ще ніхто у моєму житті не готовий був піти на такі жертви заради мене. Якщо, звісно все це не виявиться черговою виставою.

 Не скажу, що мені подобається місце, куди мене приніс Ері, та вперше за довгий час я відчуваю себе на диво спокійно. Навіть якщо все це фокуси Мли, це не зрівняти з тим, що мені вже довелось пережити під її впливом. Тут я не хвилююсь, що можу комусь нашкодити чи випустити її й дозволити знищити все те, що мені дороге. Тут я взагалі її не відчуваю. 

 Чим більше часу минає, тим міцніше хочеться обійняти Ері. Він так близько і водночас – нестерпно далеко і цю дистанцію між нами намагаюсь утримувати саме я. Він від самого початку робить спроби довести мені, що все це реальне, що реальний він. Та після того, як я помилково прийняла Млу за нього, мене не полишають сумніви. Я боюсь, що вкотре зроблю величезну помилку, яку не зможу вже виправити. Мені досі соромно перед ним за той клятий поцілунок. Усвідомлюю, що він також не без гріха, та все ж відчуття провини не покидає.

 Вийшовши з будинку, дивлюсь на безкрайню рівнину навколо маєтку й уявляю яке це чудове місце для мото прогулянки. Шкода тільки, що байків тут немає, та й чи повинна я зараз про це думати? На часі куди важливіше й не до мотоциклів мені повинно бути. Я все-таки невиправна егоїстка. 

– Думаєш, яке це чудове місце для випробування мото? – чую голос Ері за своєю спиною.

– Як ти здогадався? Прочитав мої думки?

– Я вже казав, що не вмію цього робити. Тоді я був у твоїй голові.

– А зараз хіба ні?

– Ти зараз натякаєш, що я – тільки ілюзія створена Млою, яка на відміну від мене може читати твої думки?

Я нічого не відповідаю і він продовжує:

– За час, відколи я тебе знаю, не важко здогадатись про що ти зараз думаєш. Це видно по твоєму обличчі. Я й сам неодноразово про це думав. Місце просто ідеальне. – Відчуваю, що посміхається і коли уявляю цю посмішку, ледь стримуюсь, щоб не накинутись на нього з поцілунком. – Як твоє самопочуття? – додає після невеликої паузи.

– Добре, навіть дуже добре. Що, коли кров Тео повністю прогнала Млу?

– Я б хотів з тобою погодитись, та це б було дуже просто. Щось тут не те. Вона чогось вичікує.

– Але я вже навіть починаю вірити, що все це реальне, адже відколи ми тут, я ще жодного разу її не відчула. Вона абсолютно ніяк не проявлялась.

– Можливо вона очікує поки ми в це повіримо і повернемось додому. Мла намагається нас в цьому переконати. 

– Ері, те, що ти мені сказав першого дня, це – правда? – повільно розвертаюсь до нього обличчям.

– Ти ж знаєш, що я ніколи не брешу. Зізнаюсь чесно, мені й самому важко в це повірити, та я не знаю як по-іншому назвати те, що я відчуваю, коли ти поряд. Навіть попри те, що ти досі цілеспрямовано намагаєшся триматись на відстані.