Розділ 23. Янгольська кров

Ері

 Дорога до Наї займає близько години, що до біса довго, та доводиться зціпити зуби й скористатись бодай цим крихітним шансом. Іншого, в нашому випадку – не дано. Наскільки б я не став могутнім, настільки ж зараз відчуваю себе безсилим, утримуючи її понівечене тіло на своїх руках. І це відчуття неабияк дратує, знецінює сили, які неочікувано отримав від Елі. Хоч вона й вважає, що я все спланував, що підло використав її у своїх цілях. Та якби це була правда, мене б зараз не було у цій машині, я б не поводив себе, наче одержимий, котрий готовий пожертвувати власним світом, тільки б звільнити її від Мли.

– Чому так довго?! Ти не можеш їхати швидше?! – волаю на Власа, який й так вижимає з цієї бляшанки все можливе. Ось через це я й надаю перевагу мотоциклам.

– Ми вже майже на місці. Залишилось всього декілька кілометрів. Ти думаєш, вона досі в тому старому колодці?

– Дуже на це сподіваюсь. Зазвичай віли не здатні покидати чи змінювати місця, до яких були приставлені. Вони до них прив’язані.

 І нам таки вдається її розшукати. До того ж, вона знала, що ми прийдемо, тому не довелось їй нічого пояснювати, марно втрачаючи дорогоцінні хвилини. От тільки зовсім не це я сподівався почути з її вуст:

– Мені шкода, та я нічим не зможу вам допомогти. Вже надто пізно. Мла не дозволить їй переступити жоден із порталів, які є на цій землі. Не дозволю і я.

– Тобі жити набридло?! – кричу у відповідь. – Вона тебе звільнила, врятувала твоє життя. Так чому ж би їй не віддячити за це?!!! Ти її покровителька й зобов’язана допомагати! Ти перечиш своїй природі, йдеш проти правил. Ми ж обоє знаємо чим твоя відмова може обернутись!

– Я все розумію, та мої обов’язки на цьому не закінчуються. Я зобов’язана не тільки охороняти перехід, але й стримувати небезпеку, яка може загрожувати світу за переходом. Мла і є цією загрозою. Якби ти прийшов раніше, поки Мла в ній була ще досить слабкою, я б неодмінно щось придумала, та тепер вже надто пізно. Тобі не повернути Елі. Мла проникла у кожну клітинку її тіла, перемішалась з кров’ю і коли вона остаточно нею заволодіє, Елі зникне назавжди, а Мла вирветься у цей світ, знищуючи все на своєму шляху.

– Ти сама сказала, що Мла поки не заволоділа нею повністю, значить є шанс зупинити, або хоча б затримати цей процес.

– Щоб затримати Млу, потрібно щось справді незвичайне. Я б сказала чудо.

– Що скажеш стосовно янгольської крові?

 Ідея з янгольською кров’ю виникає спонтанно, коли у власній голові я знову й знову прокручую розповідь Тео і свої спогади першої зустрічі із Млою в надії помітити те, на що не звернув увагу раніше. І мені таки вдається.

 Тео розповідав, що Мла чомусь змінила напрям, коли здавалось, що їм не врятуватись, а ще спокою не давали його припадки, коли вона опинялась поруч. Спершу я подумав, що то звичайна випадковість, та тепер я в цьому не впевнений. Я не гірше інших засвоїв урок долі, що випадковостей не буває. Саме янгольська кров змусила відступити Млу. Якою б могутньою вона не була, та навіть їй не під силу впоратись із відразою до всього, що стосується світлих. Ця відраза передається з покоління в покоління, як нагадування про давню ворожнечу, про нескінченну боротьбу між темними й світлими.

– Можливо, та її нереально дістати. – Відповідає Ная і така її відповідь влаштовує мене куди більше. Навіть зменшується бажання відірвати їй голову тут і зараз.

Я переглядаюсь із Власом. Він здогадується на кого я натякаю.

– Яким чином можна використати таку кров? – ставить слушне запитання Влас.

– Звичайне переливання може допомогти. Кров повинна залікувати рани й трохи приспати Млу, даруючи час, який у цій боротьбі – життєво необхідний.

– Нам залишається притягнути сюди нашого пернатого друга. Не думаю, що доведеться його змушувати. Якщо потрібно буде, він сам добровільно віддасть все до останньої краплі.

– Та чи підійде кров Тео, в якій тільки мізерна частка янгольської? – замислюється Влас, а я навіть припускати не хочу, що це може не спрацювати. Та з його аргументами важко не погодитись.

– Ми повинні спробувати все, відкидаючи усі сумніви й можливі ризики. Якщо є хоч крихітний шанс сповільнити незворотний процес – ми це зробимо!

 Мені доводиться повернутись за Тео, залишаючи Елі на Наю і Власа. Йому я досі не довіряю, та вибір у мене невеликий. Якщо поїдемо машиною, витратимо значно більше часу, ніж я притягну його сюди через тимчасовий портал, які тепер без проблем можу відчиняти де завгодно, не очікуючи слушного моменту й спеціального місця. І це займає в мене не більше десяти хвилин. Шкода, що з Елі так не вийшло.

 Звідси ми відправляємось одразу до мене додому, щоб нам не зміг ніхто завадити. Мій дім, який не звик приймати гостей тепер більше схожий на прохідний двір. Сподіваюсь, що це явище матиме тимчасовий характер і мені не доведеться шукати нове місце, щоб усамітнитись.

– Ти хоч знаєш, що робиш? – з недовірою дивиться на мене з голкою в руках збентежений Тео.

– Тільки не кажи, що боїшся вигляду крові й малесенької голки? – дивлюсь на нього із насмішкою. Не віриться, що мужик, який у своєму життю встиг побачити куди страшніші речі, так реагує на звичайну голку.

– Я боюсь не голки, а того, що ти не вмієш нею користуватись.