Розділ 20. Мла

Елі

 Мене починають дратувати всі співчутливі погляди направлені в мій бік. До такої правди я виявилась неготовою. Навіть уявити не могла як все обернеться. Замість страху за життя Ері, який я відчувала до цього моменту, мене охоплює лють на саму себе за власну довірливість й не бажання побачити очевидне. Тео мене попереджав, та тоді я навіть слухати його не хотіла. На кожен його вагомий аргумент я шукала виправдання вчинкам Ері, запевняла, що наша зустріч була випадковою, адже була в цьому твердо переконана рівно до цього неочікуваного моменту. Тоді ці аргументи мені здавались безпідставними й навіть смішними, та тепер, прокручуючи їх у своїй пам’яті повторно, вони постають в зовсім іншому світлі. Я бачила тільки те, що хотіла бачити й чула тільки те, що не могло розвіяти мої ілюзії за вітром. Омріяні стосунки з Ері виявились моєю власною ілюзією, яку я згодовувала собі під виглядом фантомного кохання. Невже я настільки наївна, що дозволила собі у це повірити. Я просто хотіла в це вірити, ось і все.

– Елі, його перегони досі гублять невинні душі. Я перевірив це особисто – Вже поблажливіше говорить батько, зважаючи на мій стан. – Ти ні в чому не винна. Він демон, демоном й залишиться, якби ти не бажала й не намагалась цього змінити. – Робить спробу мене підтримати, та натомість виходить тільки гірше.

 Вкотре, з надією, що все пояснить й переконає мене в протилежному, спрямовую свій погляд на Ері. Правильно підібрані слова з його вуст у цей момент могли б хоч трішки згладити гострі кути, змогли б посіяти сумніви у правдивості сказаних слів, та він продовжує мовчки стовбичити поряд з кам’яним виразом обличчя. Він навіть не намагається хоч якось виправдати власні дії. Значить все, що я щойно почула – чиста правда.

 Я більше не можу залишатись у цьому тісному приміщенні. Мені важко дихати, важко витримувати на собі їх погляди. Краще б я загубилась в Синапі й ніколи б не дізналась правди. Як же боляче, як важко. Я власноруч створила демона, котрого боїться навіть зло. Мені настільки погано й соромно за власну легковажність, що всі ці емоції відбиваються на моєму обличчі. Мені навіть в очі рідним соромно подивитись. Я була твердо переконана, що Ері вартий другого шансу, вартий того, щоб стояла за нього горою, та на ділі виявилось, що він просто мене використав. А я ще, дурепа, зізналась йому у власних почуттях, хвилювалась, що не зробила цього раніше. Інколи краще приховувати те, що в тебе на серці навіть від того, хто став причиною неспокою.

 Прожогом вилітаю із будинку Асі, стираючи сльози зі свого обличчя. Тільки тепер я можу дати волю почуттям, можу не душитись сльозами, які рвуться назовні. Знаю, що прослідкують за мною, знаю, що знайдуть мене де б я не сховалась і через це лютую ще більше. А я всього тільки хотіла бути щасливою. Сама собі все навигадувала. Зрештою це я йому зізналась у власних почуттях, а не він – мені. Я взяла з нього обіцянку і тепер шкодую про це, адже усвідомлюю, що зробить все, щоб її дотримати. І мені від цього не легше.

 На автоматі ловлю таксі й називаю адрес лікарні. Поки автомобіль прямує вказаним напрямом, намагаюсь заспокоїтись, щоб не лякати матері. Візуально рани під курткою непомітно, тому хоч за це можна не хвилюватись, та як приховати від неї відчай, який пронизує мене від маківки до кінчиків пальців? Як приховати сльози, біль у серці? Можливо зараз не найкращий час для візиту, та це єдина людина, яку я хочу зараз бачити, про обійми якої мрію. 

– Елі, дівчинко моя, де ж ти була увесь цей час? – зі щирою посмішкою й неприхованою радістю, яка зігріває моє серце зустрічає мене матір. Перед нею не вдається втримати сліз. Я просто кидаюсь до неї й ховаюсь у її обіймах.

– Тебе хтось образив? – погладжує мене по голові, наче маленьку дівчинку і від цього простого жесту на душі стає тепліше. 

– Я просто рада тебе бачити. Пробач, що змусила хвилюватись.

– Я також рада, що ти повернулась. Тато був сам не свій. Та я казала йому, що наша дівчинка просто закохалась й невдовзі повернеться. Тато розповів звідки ви взяли гроші на операцію. Знаю, що він не схвалює твого захоплення, та я горджусь тобою. Ти завжди про це мріяла і якщо це приносить тобі радість, я готова тебе щиро підтримати. Якщо щаслива ти – щаслива і я. 

 Від її слів сльози душать ще дужче. Якби бідолашна тільки знала, якої помилки припустилась її донька, якби тільки знала кого покохала і що з того вийшло. Та інколи краще залишатись в невіданні, не травмуючи власної душі. Зараз я щаслива, що вона цього всього жахіття не знає. І лякає мене не тільки осуд, а й співчуття моїй дитячій наївності. Боюсь, що буде картати себе за те, що погано мене виховала.

 Після лікарні прямую додому, щоб сховатись від усього світу, щоб сховатись від самої себе. Зазвичай мене зустрічають Дей і Мая, та сьогодні виходить тільки Дей. Знаю, що коли несподівано щезла – батько наглянув за ними. По приїзду з мамою на лікування, я зробила їм дублікат ключа й ми домовились, що за моєї відсутності він про них подбає. Не схоже, щоб Дей голодував. І за це я йому щиро вдячна. Не хочу, щоб через мене мучились ще й ті, кого я взяла під свою опіку й обіцяла дбати.

 Набираю собі гарячу ванну і коли стягую куртку й знімаю пов’язку, ледь не скрикую від несподіванки. Моя рана повністю затягнулась. Воджу пальцями по шкірі й не можу повірити у те, що бачу. Навіть сліду не залишилось. Невже це все дотик Мерлей? При згадці про неї і її поцілунок з Ері мене починає штормити ще дужче, тому намагаюсь забити на цю диковинку й занурююсь у воду. Зараз це буде найкращим рішенням, яке дозволить хоч трішки прийти в себе й змити негатив сьогоднішнього непростого дня, який став для мене уроком і який я запам’ятаю на все життя.