Розділ 19. Гірка правда

Елі

   Після маніпуляцій Пека Тео втрачає свідомість.

– Що ти з ним зробив?! – не стримуючи власних емоцій, кричу на нього.

– Він просто спить. Я відключив його свідомість, позбавляючи від болю. – Напрочуд спокійно мені відповідає.

 Ми не одразу помічаємо, що Мла наблизилась значно швидше, ніж ми очікували. Вдалині тільки її частина. Інша – вже практично у нас під ногами. Та ми усвідомлюємо це, коли монстри навкруги, один за одним спалахують, наче сірники оповиті синім полум’ям. Тепер ми оточені вогняними факелами, які не дозволять нам покинути кільце. Наступною спалахує Мерлей, крики якої відлунням розносяться навкруги. Навіть попри те, що вона готувалась мною поласувати, мені по-справжньому її шкода. Жодна жива істота не заслуговує на таку жахливу смерть. Від побаченого починаю панікувати ще дужче, адже боюсь опинитись на її місці й відчути на своїй шкірі вбивче полум’я, яке звичними способами неможливо погасити. Тіло вкривається сиротами.

 Ері підбігає до мене й хапає мене за руку.

– Тримайся поруч! Не відходь від мене навіть на дюйм. 

 Страх липкими пазурами пробирається крізь шкіру. Мені не відомо що пов’язувало Ері з цією незвичайною жінкою, тому я можу тільки здогадуватись, що він зараз відчуває. Навіть мені було важко дивитись на її муки у синьому полум’ї, яке безжально роз’їдало її білосніжну шкіру. Та ситуація напружується ще більше, а паніка зростає в рази, коли я помічаю ще одного Ері. Того, хто прийшов сюди з нами. В серце закрадаються моторошні побоювання. Я нічого не можу зрозуміти. Переводжу свій погляд з одного – на іншого. Вони точна копія один одного і хто з них справжній — можна тільки здогадуватись.

– Що за бісовщина? – шипить Ері.

Хочеться сказати: "Я ж казала", та розумію, що це нічого не змінить.

– Ще ніколи не доводилось бити пику своєму відображенню. – Навіть в невиграшній для нас ситуації Ері не полишає іронія. І я все більше переконуюсь, що це й справді він, поки не починає говорити інший:

– Елі, він не той за кого себе видає. Не він тебе врятував й не його ти цілувала.

– Цілувала? – вигинає свою смоляну брову інший. – Ти що з ним цілувалась? 

– Я… не знаю, все це важко пояснити.

 Ері, який прийшов зі мною й Тео, робить спробу наблизитись, та інший – стає попереду й не дозволяє цього зробити.

– Стій там, де стоїш! Не наближайся до Елі. Нехай вона тобі й повірила, та ми ж знаємо хто є хто насправді.

– Елі, ти повинна мені довіряти. Я знайшов вихід і хочу тебе звідси вивести, а він навпаки намагається утримати, щоб ти ніколи не повернулась. Він всього тільки ілюзія з моїм обличчям, створена цим світом. – Ігнорує його слова й говорить виключно зі мною.

 Вони мене вже геть заплутали. Намагаюсь побачити хоч крихітну підказку, яка дозволить вирахувати фальшивку, та марно. Їх зовнішність, одяг, рухи, міміка, інтонація голосу – ідентичні.

 Кидаю швидкоплинний погляд на Пека, котрого помітно веселить вся ця ситуація. Навіть попри небезпеку, яка очікує й на нього, йому вдається насолоджуватись цим моментом. Якщо подумати, справжній Пек ніколи б не виконував наказів Ері, та мені невідомо, що могло змінитись за моєї відсутності, тому це – не вагомий аргумент. Тео не відчув зла в Ері, який прийшов з нами й це помітно переважує чашу терезів на його користь. Єдине, що мені залишається – імпровізувати.

– Що ти відповів мені, коли я попросила тебе поклястись, що не зникнеш з мого життя? – роблю ще одну спробу вивести фальшивку на чисту воду.

– Я погодився. Сказав, що тепер  не зможу зникнути з твого життя.

– І це все?

– А хіба цього не достатньо?

 Його відповідь не залишає сумнівів, що переді мною не той за кого він себе видає, а тільки його украдене обличчя. Я спрямовую свій погляд на свого Ері, який досі не відходить від мене й беру його за руку. Наші пальці сплітаються і цей жест не залишається непоміченим.

– Я щось не те сказав?  

– Якби ти був справжнім, то повторив би мені те, що відповів тієї ночі. Ері сказав мені…

– Що тепер я вже не зможу зникнути з твого життя, навіть якщо ти сама цього захочеш – продовжує замість мене мій Ері. Той, єдиний, кому я віддала своє серце.

– Хто ти насправді? Навіщо прикидаєшся мною? Для чого тобі знадобилась Елі? – ставить влучні запитання справжній Ері.

– Ваша смерть. – Моторошно посміхається й розчиняється в Млі, а вогняне кільце навколо змикається, не залишаючи нам можливості його обійти.

 Ми опиняємось у пастці. Кидаю швидкоплинний погляд на непритомного Тео і бачу, як він розчиняється у повітрі, просто зникає у нас на очах. Впевнена, що до нього Мла ще не дісталась, та не знаю як і ще пояснити цю дикість. В момент, коли зникає Тео, вогняне кільце на кілька секунд гасне, наче від сильного пориву вітру і цим користається Ері. Він хапає мене за руку й ми виходимо із вогняного полону, а після нас, наче затягує у повітряну вирву й в лічені секунди з однієї пастки ми потрапляємо одразу до іншої.

 Ми стоїмо посеред уже знайомої нам кімнати в оточенні Асі, мого батька, Есташа і Власа. Ася сидить біля Тео, який тільки приходить до тями й хоч тут я можу видихнути з полегшенням. Мій друг у безпеці, чого не скажеш про Ері. Тепер вже я стаю попереду, прикриваючи його собою. Я безмежно щаслива повернутись й побачити їх усіх, та зараз моє основне завдання полягає в тому, щоб переконати їх, що Ері цілком безпечний швидше, ніж вони відірвуть йому голову. Чого вартий тільки нищівний погляд мого батька направлений в його бік. Аж кров холоне в жилах.