Розділ 16. Тео

Елі

 Те, що я не сплю підтверджує красномовний вираз обличчя Тео. І я усвідомлюю, що окрім безмежного щастя від неочікуваного вже другого повернення Ері з того світу, мені доведеться все йому пояснити. Тео, наче скам'янілий стоїть поряд й пропалює нас своїм підозрілим поглядом. Він переводить його з Ері на мене і навпаки, слідкує за кожним його жестом, за кожним моїм поглядом в його сторону.

 Тео нічого не може зрозуміти, як власне і я. Тільки його бентежить несподівана поява того, хто мав бути мертвим і дивна, на його думку, поведінка Ері стосовно мене, а мене те, що я бачила, як куля влучила йому в серце. Та це все зараз виглядає такими дрібницями в порівнянні з тим, що твориться у мене в душі. Якби не біль й Тео під боком, я б без зволікань кинулась в його обійми, обійняла б наскільки міцно, як тільки можливо й ніколи б більше не відпускала. Та зараз я повинна поводити себе стримано, щоб не шокувати Тео і здається Ері це розуміє. Він повністю зосереджений на моєму пораненні й тільки зрідка дозволяє собі зачепитись поглядом за моє обличчя й ніби випадково торкнутись прядок мого волосся. Та навіть ця вдавана відчуженість не заважає Тео побачити те, що так відчайдушно намагаємось від нього приховати. Він надто добре мене знає.

 Ері несе мене на руках, міцно пригорнувши до себе. Намагається бути по максимуму обережним й не робити різких рухів, щоб не провокувати біль. Я не знаю куди він мене несе, та мені й байдуже, головне, що він тут, що  – живий. Серце мені не брехало. 

 Ері приводить нас до якогось джерела й саджає мене під одне з дерев. У цьому місці від моторошного туману нема й сліду, та коли він опускає мене на землю, я починаю панікувати й озираюсь в різні боки в пошуках небезпечного коріння, яке простромило мій живіт й пило мою кров.

– Не хвилюйся. Тут тобі нічого не загрожує. Ці дерева безпечні, принаймні поки що, поки сюди не добралась Мла. – Запевняє Ері, та після того, що зі мною сталось, відчуття страху не покидає ні на секунду.

 Мені здається, що звідусіль на мене чатує небезпека, що певною мірою так і є. 

– Те, що вбиває Мла намагається вижити. Спалені нею дерева п'ють кров, щоб врятуватись. – Пояснює Ері.

– Це місце називається Синапом? – запитую про назву, яку почула від Пека.

– Це тільки крихітна його частина. Синап – це сплетіння нескінчених порталів із середовищем, якого бояться навіть демони. Ти ніколи не знаєш де і коли потрапиш у наступний портал і куди тебе закине наступного разу. Це місце використовують для тих нелюдів, які серйозно провинились.

– Обнадіює – буркає Тео.  – Але тоді випливає зустрічне запитання: Що, чи швидше кого тут забув ти? – Він не в захваті від його компанії. Здається, Тео вже й сам про все здогадується.

– Ти ставиш забагато запитань. А надокучливість мене неабияк дратує. – Звучить радше, як попередження, ніж відповідь для Тео.

– Але як тобі вдалось вижити? Я думала, що ти помер. Куля влучила тобі в серце. – Наважуюсь запитати те, що так мучить й водночас усвідомлюю, що сама себе цим запитанням видала, адже Тео знає, що Ері повинен був померти від нападу ярчука ще два роки тому.

– Головне, що я тут, з тобою. Я встиг, все інше – неважливе, принаймні поки нам не вдасться знайти вихід.

– Що все це означає? Наскільки мені відомо, мертвим ти мав бути через укус. – Втручається Тео, звертаючись до Ері. – Чому у мене складається враження, що Елі знала про те, що ти живий ще до того як ти несподівано з'явився тут, наче супер герой і всіх врятував? Елі, ти знала, що він живий? – запитання направлене вже мені.

– Слухай, як там тебе, Тео? Елі зараз не до твоїх розпитувань! Ти зможеш задовольнити свою цікавість, коли ми звідси виберемось, якщо виберемось взагалі, в чому я не дуже впевнений. А на рахунок супер героя, ти не хвилюйся, наступного разу й ти когось врятуєш – зухвало відповідає йому Ері. 

– Значить я маю рацію. Елі знала, що ти живий і мовчала, приховала твоє повернення від усіх. – Робить свої висновки з усього почутого Тео.

– Не дратуй мене, бо залишу тут. Вияснювати стосунки будете згодом, повторювати я не збираюсь.  

– Тео, все добре, він має рацію. Я все тобі поясню, коли ми покинемо це жахливе місце. – Намагаюсь хоч якось скинути напруження між нами.

– Ні, Елі, не добре. Через нього ти ледь не померла і з його несподіваним воскресінням, історія знову повторюється. Ми у цьому місці. Тобі не здається, що він із цим на пряму пов’язаний?  

– Ері тут ні до чого. – Заперечно мотаю головою. Мені не подобається тон Тео.

– Ти його захищаєш? Чи мені тільки здається? Молю, щоб мені це тільки здалось. 

– Припини Тео, якби не він – мене б вже тут не було. Мене б висмоктали, як пакетик соку.

– Я б сказав інакше. Якби не він, ми б взагалі сюди не потрапили. – Крізь стиснуті від люті зуби відповідає Тео і йде геть.

– Куди ти?! Зачекай, Тео, будь ласка! – Благаю його зупинитись, адже боюсь, що з ним щось може статись. 

– Облиш його, дай йому час прийти в себе. Я прослідкую, щоб він ніде не вліз. – Заспокоює мене Ері.

– Я хочу пити. Можна мені трохи води? – вказую на джерело.

– Пробач, та тобі доведеться потерпіти, поки я щось не придумаю. Цю воду не можна пити. Все тут може тебе вбити.