Розділ 13. Зустріч із жахами минулого

Елі

– Ні, ні, Ері! Цього не може бути! Що ви накоїли?! Ви його вбили! – Тремтячими від сліз губами без зупину шепочу і шепіт поступово змінюється пронизливими криками. Страх і відчай міцно тримають у своєму полоні, пронизуючи кожну клітинку мого тіла, наче електричний струм. Я хочу підбігти до нього, та мене грубо хапають й тягнуть за собою, не дозволивши наблизитись навіть на сантиметр.  Я не можу відвести свого погляду від кривавої плями в області серця на тілі Ері, який падає замертво й не подає жодних ознак життя. 

– Ти, лялечко, підеш з нами. З тобою ми ще не закінчили, чого не скажеш про твого друга. – Силоміць продовжують відтягувати мене із будинку, а коли їм набридає боротись із моїми спробами вирватись, чоловік, котрий стріляв у Ері з легкістю закидує мене на плече й виносить на вулицю, де стоїть вже припарковане авто. Я намагаюсь покликати на допомогу, та марно. Будинок знаходиться на околиці міста, далі від людських очей. Якщо раніше я вважала це перевагою, то зараз ця перевага грає проти мене й Ері.

 Поки один покидьок намагається мене втихомирити й прикрити рота, щоб не кричала, інший – відкриває багажник й допомагає закинути мене всередину. Мотузкою, яка лежить поруч зв’язують руки й ноги, а скотч допомагає їм позбутись моїх криків, які можуть створити їм проблеми в дорозі.    

 Ще секунда і я в повній темряві, яку останнім часом почала навіть любити. Я не вірю! Не хочу вірити, що цього разу втратила його назавжди. Мене зовсім не хвилює, що буде зі мною, адже я усвідомлюю, що знову не встигла сказати йому головного і тепер у мене більше не буде такої можливості. Жахливий біль, пронизує моє серце й розноситься кров'ю кожною судинкою у моєму тілі, змушуючи задихатись від горя. Невже сталось те, чого я найбільше боялась? Невже надії більше немає? Я не хочу, щоб все закінчилось саме так. Якби я могла, я б помінялась з ними місцями, помінялась долями. Я не повинна бути тут, поки він там один стікає кров'ю, поки смерть своїми кістлявими руками намагатиметься витрусити із нього душу. Я раділа, що він позбувся своїх сил, та тепер ця радість обернулась для мене трагедією. Тепер я молюсь, щоб ця сила ніколи його не покидала й не дозволила померти, не дозволила вдруге й назавжди зникнути з мого життя, яке тепер навіть уявляти не хочеться без нього.

– Ері, будь ласка, не роби мені боляче, ти ж обіцяв, обіцяв, що не щезнеш із мого життя, навіть якщо я сама цього захочу! Не може все закінчитись так! Тільки не так! – подумки благаю, обпікаючи обличчя гарячими сльозами. На зміну жалості до себе приходить лють, яка роз’їдає мене зсередини, яка пробуджує вже моїх внутрішніх демонів. Вони рвуться назовні, змушують боротись, вижити, рознести цю бісову автівку до чортової матері, та реальність знову їх присипляє, знову нагадує, що я звичайна дівчина, у мене немає ані сил, ані можливостей. Я надто слабка, щоб протистояти нещастям, які в черговий раз звалились мені на голову бетонною плитою.

 Не знаю скільки часу минає коли автомобіль зупиняється, та достатньо, щоб усвідомити, що все це реальне, а не один із моїх моторошних снів. Багажник відчиняється й мене витягують біля якогось старого закинутого будинку. Тягнуть всередину і я зустрічаюсь поглядом із самим Пеком. В іншому випадку я б не на жарт злякалась, та зараз його несподівана поява окрім гніву жодної іншої емоції у мене не викликає. Я усвідомлюю, що саме він найняв цих людей, щоб чужими руками позбутись від Ері.

 Мене жбурляють на підлогу йому під ноги. Пек вказує їм зняти мотузки й прибрати скотч, який боляче здирають зі шкіри мого обличчя.

– Ах ти ж сволота! – гнів заволодіває мною і я не замислюючись кидаюсь на нього без жодного навіть найменшого відчуття страху.

– Я також радий тебе бачити. – Перехоплює мої руки й заламує їх за спиною, різко розвертаючи мене до себе задом. Відкрито насміхається з жалюгідних спроб заїхати по його фізіономії. Я відчуваю його дихання на своїй шкірі й мені огидно від такої близькості.

– Це ти вбив Ері! Його смерть на твоїх руках! Ти за це заплатиш! – все ще не полишаю спроб втілити задумане у життя.

– А чому тебе це так розхвилювало? Хіба не він ще зовсім недавно погрожував тобі розправою? Хіба не через нього твоє життя незліченну кількість разів висіло на волосині й летіло під три чорти? Ти б мала радіти. Я зробив тобі величезну послугу і не тільки тобі, а цілому вашому світу. – Його слова вкотре провокують мою лють, та окрім як різко сіпнутись, продемонструвати її в повну силу я не можу. Він міцно мене утримує, стискаючи мої руки до болю. – Чи я упустив щось важливе? – шепоче мені на вухо. – Хлопці казали, що з Демаліоном була якась дівчина і для мене було неважко здогадатися хто саме. Невже цей невдаха встиг обзавестись друзями? – огидний сміх Пека дзвінко розноситься кімнатою, а через секунду він додає: – Зачекай, чи не друзями, а подружкою? Та він ще жалюгідніший, ніж я вважав!

– Повертайся до пекла! Тобі тут не раді! – зухвало відповідаю, не замислюючись над наслідками такого різкого тону.

– А я й не очікував, що мене зустрічатимуть з розпростертими обіймами. Мені потрібно було тільки переконатись, що Демаліон більше не плутатиметься у мене під ногами. Він думав, що я не дізнаюсь про його крихітну таємницю. Вважав, що зможе від усіх приховати укус ярчука. Навіть батько був на його боці. Та я завжди на крок попереду. Тобі б не знати. Минулого разу тобі вдалось від мене вислизнути, та більше такого не повториться. Ми з тобою неодмінно надолужимо утрачене.

 Кожне його слово для мене, наче подразник. Та я не хочу, щоб він бачив мої сльози, не хочу, щоб упивався перемогою. Він не зламає мою волю! Я йому цього не дозволю, не подарую такої можливості! – чергові спроби звільнитись тільки збільшують тиск на моїх зап’ястях і здається, що я навіть чую тріск власних кісток. Бажання вирватись й накинутись на справжнього вбивцю Ері, заглушує біль. В цей момент я зовсім не думаю, що він зробить зі мною, хоч відповідь й очевидна. Відпускати мене не планує. Він насолоджувався моїм гнівом, моєю люттю, моїм болем.