Розділ 12. Випробування смертю

Ері

  Намагаюсь знайти хоч якесь виправдання власній поведінці, власному божевіллю, яке неочікувано наздогнало мене у цьому чужому світі. Яким би солодким воно не було, та у всіх вчинків є свої наслідки. Я зовсім не боюсь цих наслідків для себе, та не бажаю, щоб вони якось торкнулись Елі.

 – Що ти відчувала коли я пішов? – озвучую запитання, на яке давно шукаю відповідь, та Елі мовчить і тільки нахилившись до її обличчя, помічаю, що заснула прямо в мене на плечі. – Ну, що ж, повернемось до цього питання згодом.

 Я слухаю її розмірене дихання і навіть воно пробуджує в мені повторне бажання пригорнути її якомога міцніше й все повторити, та я не наважуюсь тривожити її сон. Аж надто милою вона виглядає, коли спить. І коли це мене зупиняло? З нею все по-іншому, з нею інший  – я.

 Чую дзвінок у двері й роблю спробу вибратись з обіймів Елі, не розбудивши її.

– Кого це чорти принесли? – бурчу собі під ніс, похапцем натягуючи халат.

  Спускаюся сходами  на перший поверх й відчиняю двері.

 – Перед тим, як приходити, потрібно було мені подзвонити. Ти знаєш, що я не люблю неочікуваних візитів. – Обурююсь, побачивши на своєму порозі Макса – мою праву руку в цьому світі. Саме цей хлопець допомагає мені з організацією перегонів.

– Я дзвонив й неодноразово, та ти чимось був дуже зайнятий. Сьогодні приходив якийсь старий і рознюхував інформацію. Розпитував про тебе.

– Проходь, тільки тихіше, я не сам.

– Невже непереможний Месник таки обзавівся подружкою? – Вирішує мене підколоти, та натикається на мій колючий погляд. – Пробач, це не моя справа. Більше жодних розмов чи навіть натяків про особисте. – Одразу розуміє, що бовкнув зайвого й намагається виправитись.

– Дай вгадаю, старий розпитував не тільки про мене, а й про дівчину, яка мені програла. – Озвучую власні здогадки, підганяючи цим Макса. У мене й справді є чим зайнятись і те заняття мені подобається куди більше, ніж порожні балачки. Звісно, недооцінювати старого не варто, та поки що йому нічого не вдалось рознюхати й сумніваюсь, що він може навіть припустити, що я досі живий. Як-не-як йому невідомо ким я є насправді. Цього разу саме змішана кров мене й врятувала.

– Звідки ти знаєш що цікавило старого? – з щирим здивуванням дивиться на мене.

– Це тебе не стосується. Що ти йому сказав?

– Те, що ти й просив, про виграш дівчини.

– А про мене?

– Ти мене за ідіота маєш? Послав старого під три чорти й застеріг, що ще раз пхатиме сюди свого носа – матиме великі проблеми.

– Він ще повернеться, буде шукати зустрічі зі мною, а я не бажаю з ним зустрічатись.

– Що робити, якщо повернеться?

– Подзвониш Дену, нехай сам з ним розбирається. Це приватна територія і без дозволу старий не має жодного права потикати туди свого носа.

– Гаразд.

– Тепер провалюй, поки не прокинулась моя гостя. В мене й без тебе є чим зайнятись.

– Я й не сумніваюсь – криво посміхається Макс, зникаючи за дверима мого будинку. Він єдиний, не враховуючи Елі, хто знає де я живу. І я б надалі хотів, щоб про мій будинок знало якомога менше людей.

 Якомога тихіше повертаюсь в спальню й лягаю біля Елі, та терпіти більше не в змозі. Мною знову заволодіває хіть і розуміння, що донька того, хто так бажає мені смерті зараз у моєму ліжку тільки підігріває це почуття. Вогонь в мені розгорається із ще більшою силою. Моя рука мимоволі пірнає під ковдру й змушує її не розплющуючи очей, розвернутись до мене й потягнутись до моїх губ за поцілунком.

– Пробач, та я хочу тебе до нестями. – Шепочу їй на вушко. Різко перекидаю й висаджую на себе, притримуючи за талію. І її тіло відповідає на мої пестощі й поцілунки. І все повторюється знову. Знову пристрасть, полум’я, гучні вдихи й видихи, які наповнюють кімнату, знову я втрачаю контроль й стираю всі межі між нами, знову моє ім’я на її вустах, від чого я шаленію. Я стаю нею залежним й навіть не хочу із цим боротись. Елі, наче заповнює в мені усі прогалини, які були у моїй темній душі з народження. Вона заповнює їх собою.

– Яка ж ти солодка! – шепочу їй в обличчя, утримуючи на собі.

– Пообіцяй, що не зникнеш знову.

– Ти використовуєш заборонений прийом, користаючись моїм станом. Знаєш, що зараз пообіцяю все, що тільки забажаєш – сміюсь й натикаюсь на її очікувальний погляд – Обіцяю! Обіцяю, що тепер не зникну з твого життя навіть якщо ти сама цього захочеш.

– Звучить більше як погроза з твоїх вуст. – Усміхається й невідривно дивиться мені в очі. – Обіцянка – це не порожні балачки. Для мене це не просто слова.

– Я знаю. І тобі відомо, що я не вмію брехати.

– Але можеш недоговорювати й перекручувати власні слова на свою користь.

– Як ти добре мене вивчила.

– Тому й знаю, що від тебе можна очікувати чого завгодно.

– Чому ти так боїшся, що я щезну з твого життя. Елі, я не той принц на білому коні, про якого мріють дівчата.

– Мені не потрібен принц і білий кінь. Згодиться й один напівдемон на чорному байку.