Розділ 8. Зізнання Ері

Елі

 Усвідомлюю, що загнав мене в глухий кут й знаю, що як би я зараз не виправдовувалась, та він все одно набере батька. Трохи часу мені дарує повернення жінки, яка сповіщає, що вона закінчила. Ми забираємо Ері й Марк відвозить нас до свого будинку. Надворі вже глибока ніч. Ми розміщуємо Ері в одній із кімнат. Я залишаюсь із ним, вмощуючись поряд на ліжку. Уявлення не маю як далі виплутуватимемось з ним із ситуації, яка склалась. Впевнена, що Марк вже подзвонив батькові й він у будь-який момент може сюди навідатись. І поки я думаю як все владнати – Ері повільно розплющує очі.

– Нарешті ти отямився! – радію, наче мала дитина, а він повільно підіймає свою руку й ніжно торкається мого обличчя. Я навіть дихати припиняю.

– Ну чому ж ти така вперта? Навіщо повернулась? Я скасував угоду, ти нічого мені не винна.

– Я не знаю навіщо повернулась. Та розмови краще відкласти на пізніше. Нам потрібно вшиватись звідси, поки не стало надто пізно.

– Пізно для чого? – Тепер вже Ері нічого не розуміє. Він озирається навкруги, намагаючись ідентифікувати місце нашого тимчасового перебування.

– Я думаю, що мій батько вже їде сюди. Ми в будинку Марка. Він знайшов нас.

– Чорт! – шипить Ері й робить спробу підвестись із ліжка.

– Не роби різких рухів, шви розійдуться. – Застережливо впираюсь своїми долонями йому в груди.

Ері помічає, що його рани вже встигли перебинтувати.

– Це він мене заштопав?

– Ні, ми возили тебе до цілительки. І тобі зовсім не цікаво чи вона не відчула твою внутрішню силу?

– Я знаю, що не відчула, інакше мене б вже тут не було. – Відповідає спокійно, наче був впевнений у тому, що його сутність не ідентифікують.

– Чому ані Марк, ані вона не побачили в тобі демона?

– Бо його там більше нема. – Шокує своєю відповіддю.

– Що ти маєш на увазі? – з широко розплющеними від шоку очима дивлюсь на нього.

– Не ти хвилину тому казала, що розмови краще відкласти на пізніше?

– Ми неодмінно повернемось до цієї теми! Тобі доведеться все мені розповісти. – Не заперечую, але дозволяю зрозуміти, що від розмови на цю тему йому не відвертітись і налаштована я доволі серйозно.

– Побачимо. До того моменту ще дожити треба.

 Допомагаю Ері вилізти через єдине вікно в кімнаті й вистрибую слідом. Помічаю наскільки йому важко й нестерпно боляче. Розумію, що нам доведеться вдруге ночувати посеред лісу, тільки тепер немає навіть намету.

 Долаємо метр за метром лісовими стежинами. Дорогою йти не можна, адже є шанс наткнутись на батька, та й Марк на авто зможе наздогнати нас швидше, ніж ми встигнемо відійти на безпечну відстань.

– Зробимо привал. Мені потрібен клятий перепочинок – обпираючись рукою об стовбур дерева й схиливши голову, промовляє Ері, намагаючись внормувати дихання.

– Гаразд. – Без вагань погоджуюсь й ми опускаємось на землю біля старого дуба, обпираючись об його широчезний стовбур спинами. Декілька хвилин ми просто сидимо мовчки, намагаючись віддихатись.

 Місячне сяйво пробирається через прогалини між деревами, розганяючи пітьму. Ніч сьогодні на диво світла й тепла, наче сам всесвіт нам допомагає. Голову не покидають слова Ері, про те, що демона в ньому більше немає, та я не наважуюсь підняти цю тему навіть попри власні погрози. Натомість вирішую розпитати про саму подорож:

– Все пішло не за планом?

– Не за планом.

– Може тепер скажеш куди ми все-таки їхали? І до кого ти хотів навідатись.

– Це довга історія. – Не поспішає щось мені розповідати.

– А у нас ціла ніч попереду.

 Він спрямовує свій погляд на мене й посміхається.

– Що ти намагаєшся так відчайдушно від мене приховати? Що ховається за твоєю посмішкою?

– Відчай. За моєю усмішкою приховується справжній відчай. – Робить невелику паузу, наче збирається із думками й додає: – Я вже не той, ким був при першій нашій зустрічі.

– Що ти маєш на увазі? Це якось пов’язано із твоїми силами?

– Сил більше немає. Уві сні ти бачила мою смерть і частина мене й справді померла в той момент. Отрута ярчука вбиває все надприродне, а я тільки наполовину демон. Принаймні таким був.

– Як наполовину? Ти хоч сказати, що зараз ти, наче звичайна людина? – тільки тепер до мене доходить значення слів Пека про брудну кров Ері.

– Вмію я здивувати? Чи не так? – не зводить свого погляду з мене, намагаючись відгадати про що я зараз думаю.

– Не те слово. В це важко повірити, а ще важче прийняти. Ось чому ти ледь не стік кров’ю від куль і в тобі не побачив демона ані Марк, ані цілителька. Це все змінює. Ми можемо повернутись й більше не боятись мого батька.

– І ти віриш, що він просто змириться й більше не буде на мене полювати? Якби не було, та для нього я залишусь демоном, нехай і з дефектами.

– Ти людяність називаєш дефектом? – мені стає гірко від його слів. Не знаю чого я очікувала, та ставлення до людей залишилось в нього незмінним. Образа міцно стискає моє горло. Не дивно, що увесь цей час він тримався осторонь. – Навіщо тобі насправді знадобилась я? Я ж також одна з тих, про кого ти говориш з таким презирством й огидою. Навіщо оплатив операцію матері, не дозволив проміняти душу?