Розділ 6. Засідка

Ері

 Вперше у житті мене цілують з такою ніжністю й пристрастю водночас. Я втрачаю самовладання і вже геть не контролюю власні дії, не контролюю себе. Та щастя моє – недовге. Як тільки, в пориві всепоглинальної пристрасті я нависаю над нею – отримую соковитого ляпаса, який швидко протвережує мою задурманену поцілунком свідомість й повертає до реальності.

– Що ти робиш? Негайно злізь з мене! – затинаючись обурюється Елі й намагаючись зіштовхнути мене з себе, наче це зовсім не вона мене щойно цілувала.

– Всього тільки секунду тому ти була не проти й сама накинулась на мене з поцілунком. – Неохоче відпускаю дівчину зі свого полону. Я ледь себе стримую, щоб не повернути Елі у свої обійми. Я б міг це зробити, та боюсь, що ефект буде геть протилежним.

 Вона одразу підіймається й вискакує із намету.

– Чорт! Якого біса ти твориш?! – шиплю сам на себе. – Та що на тебе найшло?!

Виходжу за нею й знаходжу її неподалік. Бідолашна вся тремтить, обійнявши себе руками.

– Годі тобі, Елі! Це був просто поцілунок. Повертайся й обіцяю, що більше не торкнусь до тебе. Сам не знаю що на мене найшло. – Підходжу ближче, та не перетинаю її уявних кордонів. Залишаю між нами простір, щоб не злякати її ще більше. Чемно стаю позаду. На язиці крутиться одне єдине запитання і я озвучую його: – Що тобі наснилось?

– Просто жахіття – коротко відповідає навіть не обертаючись.

– І в тому жахітті фігурував я. Чи не так? Моє ім’я прозвучало із твоїх тремтячих вуст.

– І що в цьому дивного? Ти вдруге вриваєшся у моє життя й намагаєшся все знищити. Я ще від першого разу не оговталась. – Шипить у відповідь й зачіпаючи моє плече проходить повз, повертаючись до місця нашого сьогоднішнього нічлігу.

 І вона має рацію. Знищувати в мене виходить найкраще і це стосується не тільки життя Елі. Та це моя природа, а проти неї не попреш. В цьому увесь я. До самого ранку я вже не повертаюсь до намету, щоб вкотре не начудити дурниць. Ця мала явно на мене погано впливає. Це я помітив ще з першої нашої подорожі, тільки тепер відчуття ще більше загострились й загрожують моїй свободі. Я починаю замислюватись над тим, як себе поводити з цією дівчиною, чого не робив раніше.

 На світанку повертаюсь до намету, щоб подивитись чи Елі вже прокинулась, та не знаходжу її там.

– Елі! – гукаю, та вона не відзивається. – Пожартували й годі! Нам час в дорогу. – Внутрішній голос підказує, що я марно стараюсь, вона не відізветься. – Дурень! Не потрібно було її залишати! – обурююсь своїй же тупості, якою так вміло вкотре скористались. Сама вона піти не могла, адже знає, що я – останній шанс її матері. Значить хтось здогадався про мої плани й намагається мені перешкодити, знає, що прийду за нею. І не помиляється.

 Байк знаходжу там де його й припаркував і на мій превеликий подив помічаю саму Елі власною персоною, яка мило бесідує із невідомою жінкою. Мною заволодівають двоякі почуття: з однієї сторони я радий, що з нею все в нормі, а з іншої – готовий її прибити, не зважаючи на свідків. Можна ж було хоч попередити! Вирішую її трохи провчити.

– Кохана, навіщо ти змушуєш мене хвилюватись? Чому не попередила, що повернулась до селища.

 Мені вдається добитись потрібного ефекту. Про це свідчить красномовний вираз її здивованого обличчя. Бідолашна такого явно не очікувала. Навіть затинатись почала. Як же я люблю саме таку її реакцію. Насолоджуюсь нею повною мірою. Маленька помста в дії.

– То ви подружжя? –  радісно сплескує в долоні жінка.

– Ця мила дівчина моя наречена – відповідаю замість остовпілої Елі й міцно обіймаю дівчину за плечі.

– Ваша наречена саме цікавилась погодинною орендою будиночка. – спішить повідомити мені пані.

– Не знав, що ти хочеш залишитись тут на довше – спрямовую свій погляд на Елі.

– Я просто подумала, що душ нам не завадить після ночівлі у лісі. – Відповідає й непомітно намагається струсити мою руку зі своїх плечей.

– Ще б пак! Після такої спекотної ночі – спеціально змушую її обличчя вкритись рум’янцем. Бідолашна ніяково опускає погляд. А я вкотре тріумфую.

– В мене є для вас підходящий варіант. – Мило посміхається жінка й вказує рукою напрям.

– Чого ти добиваєшся своєю поведінкою? – Коли залишаємось наодинці в орендованому будиночку обурюється Елі.

– Ти перша почала! – розвалююсь на доволі зручному двоспальному ліжку.

– Ми не в дитячому садку! 

– І ти, мабуть, про це не думала, коли забула мені повідомити, що спустишся в село й затягнеш нашу подорож на невизначений період.

– Мені просто потрібен гарячий душ. Хіба я багато прошу?

– Можемо прийняти його удвох, щоб було швидше. – Запитально вигинаю свою брову й вкотре отримую неземну насолоду з її реакції. Я для неї, наче подразник. Шах і мат дівчинко!

–  Думаю, тобі не потрібно озвучувати мою відповідь – спопеляє мене своїм поглядом.

– Тоді хапай рушники й помчали.

– Йди до біса! – шипить й зачиняється у ванній. А моє обличчя розтягується у посмішці. Як же мені цього не вистачало. Я, мабуть, енергетичний вампір, який поволі висмоктує з неї життєву енергію, насолоджуючись кожним ковтком. Поряд з нею відчуваю приплив сил. Вона для мене наче ходяча батарейка. І як я увесь цей час жив без неї? – звучить риторичне запитання у моїй голові.