Розділ 5. Нова незабутня подорож

Ері

  Зрештою вона погоджується, та все ще б’ється в протиріччях. Відчуваю, що боїться моїх підступів.

– Я згодна, та ми повинні повернутись до дня операції. Я повинна бути поруч з матір’ю у цей нелегкий момент. Та й боюсь, що батько запідозрить щось неладне. Якщо хоч хтось дізнається, що ти досі живий і наважився повернутись, порушуючи умови укладеної угоди – тебе вб’ють.

– Що тобі відомо про угоду між мною й відьмою? – її слова трохи насторожують, не хотів, щоб вона дізналась про умови угоди й мою маленьку сутичку з ручним псом відьми.

 Елі обдумує, що повинна сказати й мені це трохи не подобається. Значить вона знає більше, ніж повинна була дізнатись. Не вміє відьма тримати язика за зубами, чого й потрібно було очікувати.

– Тільки те, що ти пообіцяв більше не повертатись – її відповідь мене б влаштувала, якби я не бачив по її очах, що насправді знає куди більше, ніж говорить. Та й про укус їй відомо, адже вона думала, що я мертвий.

– Поїдемо на моєму мотоциклі. – Переводжу тему, майстерно оминаючи незручних питань, якими мене може засипати це миле створіння.

Помічаю, що вона не в захваті від цієї ідеї, та вибору я їй не залишаю.

– Елі боїться, що може звикнути притискатись до мене? Чи не подобається статус двійки? Боїшся, що не впораєшся зі своїми новими обов’язками? Тобі ж відомо, що ще я можу від тебе зажадати?  – вкотре провокую й насолоджуюсь її бурхливою реакцією, натякаючи на відомий серед мотоциклістів вислів : Сіла – дала.

– Нічого я не боюсь! – шипить у відповідь й вискакує із будинку. Очікує поки я вийду, щоб замкнути за мною двері.

 Я повільно виходжу слідом, протягую їй шолом й заводжу байк. Вона ніяково сідає позаду й замість того, щоб обхопити своїми руками мій торс, тримається на відстані, утримуючись руками за сидіння. Різкий ривок змушує її передумати.

– Сміливіше Елі! Не такі ми вже й чужі! Я не кусаюсь, якщо ти вже забула. – З посмішкою переможця отримую те, чого добивався.

– Просто помовч й веди клятий мотоцикл. – Важко ковтаючи, намагається триматись з високо піднятою головою й не виказувати справжніх почуттів. Стійко витримує мою іронію й зухвалу поведінку. Та я відчуваю як тремтить, як намагається впоратись з емоціями, які в ній закипають. Що ж з тобою коїться всередині? Саме це мені доведеться вияснити найближчим часом.

 Байк зривається з місця й руки Елі міцніше змикаються на моїй талії, від чого навіть моє серце пришвидшує свій ритм. Чорт! І це мені вже не подобається! Надто бурхливо реагує не тільки вона на мою присутність, а і я на неї. Тільки я навчився приховувати усі ці кляті емоції. Тепер починаю замислюватись чи не накоїв дурниць, змусивши її скласти мені компанію.

 Навіть керуючи мотоциклом, від мене важко приховати сльози. Я відчуваю як схлипує, ховаючись за моєю спиною, думає, що не почую, що звук двигуна все приховає від мене, та вона забула з ким має справу. Я навіть трохи розгублююсь й не знаю як себе поводити у даній ситуації, тому просто вдаю, що все норм.

 Спершу відводжу її до клініки, як і обіцяв, щоб провідала матір перед від’їздом й переконалась, що дата майбутньої операції, до якої ми повинні встигнути, таки назначена.

– Очікуй на мене тут і в жодному разі не заходь всередину, де можеш натрапити батькові на очі. Я швиденько. – Наказує Елі, вперто очікуючи від мене підтвердження.

– Гаразд. Та, якщо ти затримаєшся, я прийду знайомитись з твоєю матір’ю. Повинна ж вона знати нареченого своєї доньки в обличчя. – Жартую, чим змушую її хвилюватись ще більше.

– Геть здоровий глузд втратив!? І ти мені не наречений! Я просто відпрацьовую свій борг. От і все!

– Іди вже, поки я не передумав! – змушую її пришвидшитись й припинити мені читати моралі.

 Чемно стою біля свого байка рівно до тих пір, поки не надумую купити собі кави. Увійшовши у хол лікарні, помічаю кавовий апарат. Поглядом окидаю територію довкола в пошуках небезпеки й коли переконуюсь, що шлях безпечний, прямую по гарячий напій. Маленькими ковтками відпиваю каву із паперового стаканчика й вже готовий повернутись, та помічаю батька Елі, котрий направляється в мою сторону.

– Чорт! – шиплю собі під ніс. Мала, наче відчувала.

 Поки він мене не помітив, присідаю на один із диванчиків й хапаю журнал, прикриваючи ним своє обличчя. Він також прийшов по каву і чомусь я не здивований, що саме в той момент, коли я опинився всього за декілька кроків від нього. Я добре запам’ятав обличчя свого кривдника. Не відходячи від кавового апарату, він витягає свій телефон й набирає на ньому номер.

– Привіт, Марку. Я ще в клініці й в мене до тебе є одне прохання. – Не виникає жодних сумнівів з яким Марком спілкується, а після невеличкої паузи додає – Мені потрібно, щоб ти наглянув за Елі. Якимось чином їй вдалось отримати гроші на операцію матері. Вона переконує, що це виграш за перегони, та я чомусь в цьому не впевнений. Потрібно зрозуміти куди знову встряла твоя сестра. Боюсь, щоб вкотре не накоїла дурниць.

 Ще цього нам бракувало! – подумки обурююсь й усвідомлюю, що зайвої уваги нам не уникнути. Рано чи пізно про мене таки дізнаються і я тільки наблизив цей момент, змушуючи Елі скласти мені компанію. Не думав, що це станеться так швидко, та її батька не так легко обійти. Не слід забувати чим для мене обернулось перше знайомство із цим відьмаком. Того разу я його недооцінив, чим й поплатився. Цього разу все буде по-іншому.